Ми вже писали про старт проекту "Пам’ятаємо  минуле - маємо майбутнє", задум і втілення якого у життя належать Координаційній раді старшокласників МОСТ Палацу дітей та юнацтва та її керівникові Наталі Левенець. Підготовчі етапи завершилися, а фінальна крапка відбулася 26 листопада. Про неї докладніше від безпосереднього учасника подій

«Пам’ятаємо минуле — маємо майбутнє», — такими думками керувалися старшокласники, які долучилися до акції по вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.

Уже звичним є викладання у центрі Сум хреста із свічок та хвилина мовчання о 16:00. Учні шкіл внесли своє бачення цієї сторінки в історії.

Заздалегідь вони випекли із тіста колоски та вже 26 листопада роздавала їх сумчанам.

Чому колоски?

«Хліб—символ достатку в родині, а у часи Голодомору в українців його не було: окрім зерна відбиралися й усі продукти харчування»,—зазначають організатори акції. Також, після обговорення перебігу акції, вони дійшли до висновку, що люди цінують більше те, що виготовили власноруч. Тому разом Бабенко Наталією (керівник гуртка комунального закладу Сумський Палац дітей та юнацтва) та Левенець Наталією (методист ПДЮ) було створено презентацію-інструкцію, де покроково продемонстрували процес створення колосків: із замішування тіста й до його випікання. Презентації були розіслані по школах і вже з 25 числа старшокласники почали нести свої творіння до Палацу дітей та юнацтва.

26 листопада на сотні з 15:30–16:00 можна було зустріти волонтерів-старшокласників, які роздавали листівки з інформацією про цей день та запрошенням до самої акції біля пам’ятника Т.Шевченку.

«Для мене був цікавим процес випікання колосків. Я їх робила разом з мамою та сестрою, тому це було дуже весело»,—Аня (учасниця акції).

«Я не робила колосків, бо якось часу не було, але коли почула про цю акцію, то вирішила, що братиму у ній участь волонтером. Спочатку було страшно підходити до людей та говорити їм про Голодомор, бо усі поспішають, хтось не знає про нього, а хтось має негативне ставлення до цього дня, але мої побоювання не виправдались і тому я задоволена»,—Тетяна (учасниця акції.)

«Я викладач історії у школі та, нажаль, в програмі надто мало годин виділяється на розгляд подібних тем, хоча говорити є про що. Добре, що є ініціативні люди, які не дають історії загубитися»,—Анна Миколаївна (учасниця акції).

О 16:00 свічі були вже запалені. Минула й хвилина мовчання. Хтось дивився в небо, дехто споглядав кудись у даль. Мабуть, таки важливим є пам’ять минулого. Без неї яке ж майбутнє?

Автор: Дар’я Данілова

Фотограф: Юрій Волк