КЗ Сумський Палац дітей та юнацтва
П'ятниця, 20.10.2017, 05:19
ПДЮ на Facebook
Авторизація
Наш Палац
Відділи Палацу
Служби Палацу
СКАРБНИЧКА
Документи
Проекти Палацу
АРХІВ
Партнери

Категорії розділу
ФотоІнтерв'ю [5]
Інтерв'ю з сумськими фотографами, членами журі Фотоконкурсів "Наш Палац"
Інтерв'ю з педагогами ПДЮ [7]
Головна » Статті » Інтерв'ю » ФотоІнтерв'ю

Інтерв'ю з журі фотоконкурсу "Наш Палац". Вадим Середа

   Щоб стати фотографом, замало купити фотокамеру. Потрібно вміти дивитися навколо й вкладати в свої роботи емоції, - вважає Вадим Середа, фотограф та великий друг нашого Палацу.

   Дуже приємно, Вадиме, що Ви були членом журі першого фотоконкурсу ПДЮ «Наш Палац». Які у Вас враження від робіт маленьких аматорів?

   Від учасників очікував більшого ... і справа навіть не в якості знімків. Зараз не буду заглиблюватися в деталі, просто до своїх фотографій я дуже вимогливий і критичний. Для мене все повинно бути ідеально.


   Чи будете ви в подальшому брати участь у конкурсах палацу?

   У якості журі або учасника? Як журі, можливо. З тим, кому цікава моя думка, я завжди буду готовий поділитися міркуваннями.


   Чи можемо ми розраховувати, що одного разу Ви дасте кілька уроків фотографії учасникам фотоконкурсу?

   У мене з'являлися такі думки під час перегляду робіт. Оскільки конкурс проводився вперше, і з чогось потрібно було починати, ці роботи можуть стати хорошим зразком почину цього конкурсу. А подальший шлях буде залежати тільки від бажання учасників навчитися робити знімки краще. Крім цього була ідея створити фотогурток для дітей, щоб кожен бажаючий міг для себе відкрити й пізнати абетку фотографії, як я у свій час на фотогуртку вчився фотографувати кактуси.


   Щоб ви попросили у Золотої Рибки, якби одного разу впіймали її за хвіст?

   Усе, що я в неї просив у дитинстві, у мене вже є. А зараз хотів би, щоб вона й далі продовжувала виконувати бажання наших дітей.


   Що вам подобатися фотографувати? Чому саме це?

   У фотографії дуже багато напрямків, і мені багато з них по душі. Природа, тварини, макросвіт, архітектура – все почалося ще з дитинства. У мені завжди клацав уявний затвор, усякий раз, коли проходив повз потенційно цікавий кадр. Якщо камера була зі мною, я робив крок назад і знаходив точку, де спрацював мій «затвор», робив знімок і йшов далі щасливий. 

   Мене зупиняло все, що здавалося незвичайним. Це міг бути й кущ бузку, схожий на овечку, і яка-небудь корч, що віддалено нагадує крокодила і все, що тільки може прийти в голову десятирічному хлопчику з фотоапаратом. 

   У молодості знімав всі свої захоплення – концерти, фестивалі, клубні вечірки, спортивні змагання: я все це «запоєм» знімав у період становлення мене як фотографа. Але коли остаточно вирішив пов'язати своє життя з фотографією, додалися нові напрямки. Студійна зйомка й портрет. До недавнього часу це було одним з найулюбленіших напрямків. 

   Фотографуючи людину, мені завжди хотілося не тільки відобразити зовнішність, але й зловити внутрішній душевний стан, заглянувши всередину, в таємниці душі. І коли це вдавалося, і мені говорили щось на кшталт «Вааауу!!! Ти зробив фото мене справжнього, такого, яким я є насправді, яким мене мало хто бачить ...» – я був шалено щасливий. Такі слова були найвищою нагородою. Адже такі фото не завалюються десь в файлосмітниках, а займуть гідне місце в сімейних альбомах для наших нащадків.

   А з 2010 року, почавши співпрацювати з Палацом на новорічних ранках, непомітно для себе виявив інтерес до зйомки дітей. Присутність на новорічному святі, навіть в якості фотографа, мимоволі заражає тим позитивом, який панує на майданчику. Разом з дітьми радієш приходу сніговиків, Діда Мороза та Снігуроньки, переживаєш за команду, яка бере участь в якій-небудь естафеті, або просто заражаєшся сміхом у веселих іграх Діда Мороза. 

   Діти щирі у своїх почуттях, особливо, прийшовши в світ новорічної казки. У них немає фальші, вони такі які є – справжні. І мені подобається ловити їх веселими й щасливими. Адже коли вони виростуть і подивляться мої фотографії, зможуть зануритися в спогади, і нехай на мить відчути і пригадати цей безтурботний час.

   Робота з дітьми не пройшла для мене без сліду. Моїй доньці вже трохи більше року, і частково я зобов'язаний цим Палацу. Тепер увесь вільний час, якого завжди не вистачає, я фотографую тільки її. На питання чому, відповідь проста – я шалено її люблю.


   Як ви думаєте, чим відрізняється фотограф від просто людини з фотоапаратом?

   Напевно, в першу чергу, ставленням до того, що ти робиш, і думками, які хочеш вкласти в фотографію, яку створюєш. Якщо людина бере камеру, а думки про щось стороннє, або їх зовсім немає, то зробити гарний знімок майже неможливо. 

   У звичайної людини з камерою дія натиснення спуску затвора подібна на вмикання світла в кімнаті – при цьому жодних емоцій. А це призводить до того, що ми бачимо зараз на просторах соцмереж, і, навіть, нашого конкурсу. І для людей зникає поняття, що таке справжня фотографія.


   Чи впливає ваш емоційний настрій на фотографії?

   Впливає, і я б сказав, дуже сильно. Але фотограф повинен бути частково психологом. За роки практики я навчився контролювати цей стан і перемикатися на потрібний лад. Якщо я йду фотографувати дитяче свято, або, наприклад, весілля, там нікого не повинен хвилювати мій емоційний стан... І нехай у мене помер хом'ячок, або на душі кішки скребуть, але я просто зобов'язаний бути веселим та запальним. А якщо знадобиться, й поділитися позитивом з оточуючими.


   Чи використовували ви старі моделі фотоапаратів, для яких потрібні фотолабораторії?

   Так, звичайно. «Зеніт» ТТЛ і «Смена» 8м. А останнім часом плівкова «Mamiya». До того ж, фотолабораторія завжди перебувала у мене вдома і кочувала між моєю кімнатою й ванною. Магія старих плівкових фотоапаратів  – це окрема тема для розмови, не менш цікава, ніж сама фотографія.


   З якого віку Ви почали захоплюватися фотографією?

   Думаю, років з семи. Батьки вперше помітили моє захоплення фотографією і батько подарував мій перший фотоапарат, любительську "Смєну" 8м (можливо, щоб я дав спокій маминому «Зеніту» :)) Але захоплення не народилося саме по собі, цьому сприяли мої мама й бабуся. Спогади з раннього дитинства – це великі фотоальбоми з чорно-білими фотографіями, які я із захопленям розглядав. На них була наша рідня, діди й прадіди, в основному в повоєнний час. Але крім мами фотографією захоплювався й старший брат, у якого завжди було чому повчитися.

   Ваше остаточне рішення стати фотографом з'явилося спонтанно або ви йшли до цього тривалий час?

   До цього все йшло поступово. У мене було величезне бажання, але не вистачало коштів. Доводилося працювати і багато в чому собі відмовляти, щоб придбати мінімальний набір фотографа-любителя.

   Далі було простіше – пішли перші комерційні замовлення, зверталися знову й знову. В якийсь момент фотографія почала приносити більше грошей, ніж основна робота. Напевно, тоді й настав переломний момент, коли вирішив повністю присвятити себе фотографії.


   На вашу думку, у яких фотографів з міста Суми сильні роботи?

   На жаль, я знаю не так багато сумських фотографів. Адже після закінчення школи я поїхав з Сум і продовжив навчання в університеті м. Хмельницького. Після закінчення повернувся до Сум, пару років попрацювавши за фахом у фонді соцстрахування, і поїхав на заробітки до Москви. Подальшу долю частково вирішили рекламне й модельне агентства, в які влаштувався працювати системним адміністратором.


   Чи щасливі Ви, що займаєтеся фотографуванням?

   Зараз із впевненістю можу сказати, що так! Нарешті я займаюся улюбленою справою. Звичайно, є труднощі, особливо пов'язані з відкриттям фотостудії, але як же без них.


   Вам завжди подобається фотографувати на чиєсь замовлення?

   Мені просто подобається фотографувати. Зазвичай до мене звертаються за чиєюсь рекомендацією. Якщо звертаються, значить, їм подобаються мої роботи. Коли людям подобається те, що я роблю, це приносить задоволення мені. Замкнене коло. Якби не подобалося, думаю, не замовляли б. Звертаючись за рекомендацією, замовники точно знають, що завжди отримають саме те, що їм потрібно.



   Що, або хто, надихає вас у вашій творчості?

   Частково надихають дружина й діти, а в більшій мірі – кіно й роботи фотографів, визнаних світовою громадськістю. Ще трохи підстьобує, що якщо досягну світових висот, можливо, і сам стану прикладом для молоді й фотографів-початківців.



Спілкувалися Надія Байдак,

Ірина Кострубіна


Використані фото з особистого архіву робіт

Вадима Середи


Категорія: ФотоІнтерв'ю | Додав: JeMчужинкА (12.02.2013)
Переглядів: 661 | Теги: інтерв'ю | Рейтинг: 5.0/13
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Останні новини
[18.10.2017]
Запрошуємо на майстер-клас! (0)
[17.10.2017]
Європейський День боротьби з торгівлею людьми (0)
[17.10.2017]
Перша газета до 14 жовтня (8)
[13.10.2017]
З 14 жовтня! (0)
[13.10.2017]
"Родинограй" запрошує! (0)
[13.10.2017]
Обласний форум позашкільників (0)
Відвідувачі
Статистика

Всього в мережі: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сумське ТЗТ на ФБ
Код банеру

Якщо бажаєте розташувати наш банер на своєму сайті, просто скопіюйте код із віконця!