«ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ ВЧИТЕЛІВ: ЯК ЙОМУ ПРОТИСТОЯТИ» (за матеріалами психолога Світлани Ройз)

Британська статистика говорить нам: половина вчителів іде з професії протягом перших п’яти років роботи. Причин багато: працювати із сучасними дітьми непросто, батьки часто вимогливі й нетерплячі, система освіти постійно реформується, а керівництво чекає блискучих результатів негайно.

Багато вчителів скаржаться, що не встигають відновити сили навіть під час відпустки.

Як діагностувати?

Поняття «синдром емоційного вигорання» увів американський психіатр Герберт Фрейденберг у 1974 році. Синдром проявляється дедалі більшим виснаженням внаслідок тривалого впливу стресів. Ми повинні розуміти, що це діагноз із певними симптомами і послідовністю процесів. Синдром емоційного вигорання може чатувати на всіх людей «супровідних» професій − вчителів, психологів, юристів, лікарів, управлінців, батьків − усіх, хто несе постійну відповідальність і ухвалює рішення, а також усіх, хто перебуває в постійній емоційній близькості з іншими людьми.

Ваш мозок радісно відгукується на фразу «Хочу на безлюдний острів»? Імовірно, вам теж не вдалося уникнути цього синдрому. Це як у відомому анекдоті, коли мати двох дітей прийшла до психотерапевта. Той питає: «Що вас до мене привело?» Жінка відповідає: «Я втомилася. Просто хочу полежати».

Як визначити тяжкість?

У вигорання є три фази. Інкубаційний період починається оптимістично: піднесений настрій, ейфорія, повна віддача справі.

Якщо це робота з людьми, то виникає або почуття всемогутності, або навпаки − бажання максимально дистанціюватися від людей.

Далі настає стенічний синдром − зникає почуття гумору, людина може стати дратівливою і реагувати агресивно там, де б раніше пожартувала чи адаптувалася до змін. Також ви можете відчути, що починаєте економити сили. Але в умовах браку ресурсу до нас, як правило, приходять несподівані ідеї, які допомагають економити сили, час, матеріали, кошти.

Друга фаза − астенічний синдром. Сили на злість вже немає. Ви можете відчути апатію, безсилля, часто плакати.

Фаза дезорганізації − тут може знадобитися супровід лікарів.

Де шукати вихід?

У роботі я часто стикаюся з тим, що в клієнтів є певна подвійність: з одного боку, вони хочуть бути наповненими і здоровими, з другого − є якась частина, якій вигідно перебувати в стані «бідолашечки». У психології є такий термін, уведений ще Фрейдом, − «вторинна вигода» від стану, від хвороби.

І перш ніж замислитися над тим, як накопичити сили і де їх брати, важливо зробити внутрішній вибір: «Я вибираю життя. Я вибираю реалізацію. Достаток. Щастя». Цей наш внутрішній намір часто допомагає «вибрати шлях».

У будь−якій кризовій ситуації в людини може простежуватися 4 реакції:

• міняти,

• прийняти,

• дратуватися (роздратування − це активно−агресивна реакція),

• нити і вимагати допомоги (пасивно−агресивна реакція).

Ми змінюємо свою реальність чи приймаємо існуючі обмеження, коли відчуваємо себе дорослими і беремо відповідальність за себе і свої прояви. Нити і дратуватися − це реакція нашої внутрішньої дитини, яка продовжує чекати порятунку і турботи.

Дві хвилини тиші

Я вірю в притаманну людям дорослість і велич. Я вірю у велич вчителів. Зі стану внутрішньої малості ми чинимо малі справи і вибираємо «малі» реакції.

Я практично на кожній зустрічі з дорослими (вчителями, батьками, психологами) пропоную спробувати метафору: уявити себе величезним − розміром від землі до неба і широким, як океан. Відчути цю міць всередині. Можливо, проговорити: «Я дорослий. Я впораюсь».

Це той стан, у якому ми приходимо до дітей. Тоді вони можуть спертися на нашу силу, на нашу стійкість. Тоді вони впевнені в нашій авторитетності. Тоді нам не так страшно, якщо хтось кине краплю бруду − наш величезний океан здатен її розчинити.

Коли ми вигораємо − вимикаємо чутливість і перестаємо емпатувати.

Пропоную чудову думку від тренера Еви Рамболи, яка стала і моєю щоденною практикою: «Що я зроблю сьогодні для себе, щоб залишатися людиною, яка відчуває?»

Це можуть бути маленькі дії. А для того щоб ми могли засвоювати нову інформацію і перерозподіляти вже отриману, нам потрібно (точніше, це потрібно частині нашого мозку під назвою гіпокамп), як мінімум, дві хвилини тиші на день.

Як накопичити сили?

Коли ми починаємо вигорати, основне завдання − увімкнути «тумблер», що може дати нам емоційний ресурс. Для накопичення сил у нас є такі ресурси:

• Тілесний − фізична активність і тілесні відчуття;

• Аудіальний − музика або тиша;

• Візуальний − споглядання живих пейзажів або картин, перегляд кіно;

• Нюховий − приємні запахи;

• Смаковий − смачна їжа, солодощі;

• Відносини − теплі зустрічі зі світлими людьми, друзями;

• Інтелект − отримання нових знань;

• Інтуїція − медитації, духовні практики, молитви.

Зазвичай ми постійно використовуємо один−два канали. Є секрет: найбільше для нас енергії − у незадіяному каналі. Якщо під час семінару я використовую, в основному, канал мовлення, канал інтелекту, канал відносин, то відпочити можу в каналі тіла − прогулянки, танці, смак і… у мовчанні. Якщо ми задіємо невикористаний канал, то накопичуємо сили швидше.

Джерело – Освіторія (http://osvitoria.org/)

Поради психолога, авторки книг «Чарівна паличка для батьків», «Де живе ангел», «Практичне дитинознавство» Світлани Ройз для педагогів як зменшити психологічне навантаження та  не вигоріти на роботі. Публікує «Освіторія» (Освіторія −  неприбуткова громадська спілка, яка допомагає змінювати і розвивати освіту в Україні. Ми створюємо інноваційні школи і програми, допомагаємо вчителям навчатись та надаємо доступ до якісної та сучасної освіти малозабезпеченим дітям. Ми прагнемо підняти українську освіту на міжнародний рівень та створити можливості для навчання дітей за передовими міжнародними стандартами).    Автор:  Олена Юрченко