КЗ Сумський Палац дітей та юнацтва
Неділя, 22.10.2017, 19:16
ПДЮ на Facebook
Авторизація
Наш Палац
Відділи Палацу
Служби Палацу
СКАРБНИЧКА
Документи
Проекти Палацу
АРХІВ
Партнери

Категорії розділу
ФотоІнтерв'ю [5]
Інтерв'ю з сумськими фотографами, членами журі Фотоконкурсів "Наш Палац"
Інтерв'ю з педагогами ПДЮ [7]
Головна » Статті » Інтерв'ю » Інтерв'ю з педагогами ПДЮ

Інтерв'ю з Ігорем Мироненко
 
Барон Мюнхаузен


   А чи любите Ви дивитися мультфільми? Не задумуючись, і дорослий, і малий відповість так. У дитинстві ми мріяли хоч на хвилину стати героєм якогось мультфільму, пережити ті випробування, які були показані на екрані, та врешті-решт стати переможцем, якого всі будуть поважати. Мультфільм – це кольоровий світ казки, який відкриває свої двері всім, незважаючи на вік. Сюжети деяких мультфільмів можуть бути вражаючими та водночас повчальними. Мені завжди було цікаво, як вони народжуються, і хто ті люди, які можуть створити цей захоплюючий світ мультфільму. Один з таких чарівників працює в нашому Палаці та очолює кіно-майстерню «Дві черешні». Отже, знайомтеся – Ігор Олександрович Мироненко.
 
- Що Ви можете розповісти про кіно-майстерню «Дві черешні»?

   Кіно-майстерня «Дві черешні» – це експеримент. Перший рік у нас будуть проходити заняття з такою незвичайною програмою як кіно-майстерня. Раніше це був просто гурток графіки та анімації, але нам цього стало не вистачати. Наприкінці минулого року ми з дітьми спробували взяти участь у конкурсі сценаріїв, і у нас вийшла гарна творча команда, яка весело й завзято пропрацювала всі деталі. У той момент і народилася ідея зробити майстерню саме дитячою, до цього наша робота не була пов’язана з дітьми.

   Зробити таку майстерню виявилася з одного боку і просто, і складно. Добре вийшло те, що вдалося оновити комп’ютерну техніку в класі й, власне, це дуже сильно розв’язало нам руки. З керівником нашого відділення, Ладатко Ольгою Костянтинівною, ми порадилися, я запропонував експериментально спробувати на наших заняттях проходити поетапно весь процес створення фільму від ідеї, проходячи через етапи написання сценаріїв, розкадровувань і зведення воєдино.

   Ми відразу вирішили взяти два напрямки: кіно-майстерня й анімація. Анімація у нас ключова, так як вона більш складна, тому що кадр потрібно створити всередині. На відміну від анімації просте відео ми беремо з навколишнього середовища, хоча й тут ще потрібно підібрати акторів, виставити композицію, але це вже інша праця. Подальший етап йде аналогічно як у відео, так і в анімаційних фільмів – це обробка звуку, зведення та презентація.

    Оскільки клас комп’ютерний, ми паралельно вивчаємо програми, які можуть знадобитися в нашій роботі. Ми не ставимо за мету вивчити їх досконально, щоб знати кожну дрібницю, однак, ми зупиняємося на якійсь одній задачі, розбираємо її по кісточках, і потім діти будь-які нові програми сприймаються відмінно.

   - Сценарій Ваших вихованців «Залізні коні» став переможцем і основою для мультиплікаційного фільму про Суми. Яке почуття переповнювало Вас в той момент, коли Ви дізналися цю новину?
   Почуття було приголомшливе, це було, як мінімум, приємно й класно. Я про конкурс сценаріїв дізнався ще взимку й стежив за ним з боку. Я говорив дітям написати самим, але я розумію, що є навантаження, школа, і тому ніхто не захотів нічого робити. Потім я дізнався, що конкурс продовжують, і вирішив знову запропонувати дітям написати сценарій. Якраз в цей час вийшла невелика книга моєї дружини, Юлії Лесіної, про вулиці міста, деякі статті якої були перероблені під дитячу аудиторію. І я сказав дітям, що ось вам книжка, давайте звідси виберемо будь-яку розповідь і з неї спробуємо зробити сценарій.

   Ми взяли історію розвитку велосипедної й будь-якої техніки в Сумській області. Хто перший купив автомобіль? Хто перший використовував велосипед? Які правила до велосипедів застосовувалися? Ми переробили розповідь і зробили сценарій, змінивши трошки сюжет. У нас одне заняття пройшло під девізом «вау» і нескінченними емоціями. Створення – це одна насолода.

   Потім ми відіслали на конкурс навіть не один, а три сценарії. Два пройшли у фінал і перемогли, але віддавати 2 перших місця одному колективу не дуже добре, тому один сценарій винесли поза конкурсом, а другий переміг.

   1 червня всією чесною компанією ми пішли в Муніципальну галерею на нагородження. Це було дуже приємно, нам подарували величезну книгу «Вулицями старого міста». Вона стоїть у мене вдома, але спочатку вона помандрувала по всіх, але ми вирішили, що нехай зберігається в мене, щоб в будь-який момент кожен міг взяти й почитати. А ще учасники засвітилися перед камерами, у них брали інтерв’ю.

   - У чому полягає Ваше завдання як педагога такого незвичайного гуртка?
   Насамперед я бачу своїм завданням змінити у дітей ставлення до навколишньої дійсності. Може це звучить дуже голосно, але мене не все влаштовує в цьому світі, який нас оточує, і для себе я знайшов спосіб. Крім того, що я розповідаю дітям про сценарні й режисерські моменти створення фільму, я з ними обговорюю життєві ситуації й намагаюся налаштувати їх на творчий лад.

   Поки що головне – це навчання й творчість. Коли ти навчаєшся, твій світ стає багатшим, ти здобуваєш вміння. А творчість – це невід’ємна частина будь-якої людини, ми споживаємо емоції з навколишнього світу й для того, щоб жити повноцінно, нам потрібно їх у щось втілювати. Я акцентую на цьому увагу й кажу, що натхнення – це не те, до чого потрібно прагнути, якщо ви добре відпочинете й наберетеся нових емоцій і вражень, то натхнення прийде, і творити буде набагато легше. Ви, наче переповнена склянка, не зможете це втримати в собі.

   Імовірно, найголовніше завдання – це виховання. Я повинен відзначити, що діти іноді мене вчать самі. Я йду на заняття і знаю, що мене чекають діти, яким я повинен розповісти тему. Представляючи її дітям, я освіжаю ті моменти, ті аспекти, які підзабуваю, всі ми люди. Періодично я розумію, що вчаться тільки два типи людей – це викладачі, які готуються до занять, і ті, хто створює свої проекти.

   - Як Ви мотивуєте своїх вихованців?
   Своїх вихованців я мотивую особистим прикладом. Для мене дуже важлива фраза: «Не вчіть дітей, вони все одно будуть схожі на вас, вчіть себе!». Я намагаюся брати участь у всіляких проектах. Працюю з матеріалом, а потім приношу й показую їм. Я дуже їх прошу, щоб вони зайнялися власним проектом, але з моєю допомогою. Ідей у мене на всіх вистачить. У нас є приклади: мій вихованець Олексій працює над своїм мультфільмом про шахи, а Софія створює ролик про брейк-данс.

   - Ким Ви хотіли стати в дитинстві?
   У дитинстві я мріяв про багато речей. Я був дитиною непостійною й творчою. Якщо я захопився космосом, то відразу ж хотів стати космонавтом. Але була єдина річ, яка не давала мені спокою, мені подобалося проникати в суть речей, тобто коли я дивився мультфільми, я не хотів бути персонажем, саме тоді у мене і з’явилася думка «А як вони це роблять? Я хочу це робити теж». Я робив прості дитячі мультфільми в загальному зошиті на 96 сторінок, коли малюєш чоловічка за чоловічком, 96 кадрів, потім розмальовуєш, гортаєш листочки і чоловічок біжить. Також робив пташку в клітці.

    Я дуже любив технічну творчість, читав такі журнали як «Юний технік», «Моделіст-конструктор». Вони проявили в мені любов до винахідливості. Дуже подобається, коли людина у власному гаражі створює щось незвичайне. Суть процесу дуже схожа зі створенням фільму. У людини є ідея, припустимо, «лежачий велосипед», він зібрав матеріали, придумав конструкцію, втілив це, покатався й показав іншим. Мене приваблювали більше технічні професії, де потрібно працювати з неживими об’єктами, перетворюючи їх у щось нове й незвичне. Мені завжди хотілося спростувати формулу, що не «1 + 1 = 2», а «1 +1 = 3». У інженерії це можливо, коли складаючи з деяких частин, ми отримуємо набагато корисніший агрегат.


   - Який Ваш найулюбленіший спогад з дитинства?
   Напевно банально, але я в дитинстві хотів гру «Мототрек» і мені її купили. Це дуже яскравий момент. Ще одне, це те, як я зі своїми друзями, поки батьків не було вдома, перетворював кімнату у величезний світ. Де відбувалася баталія між різними світами, тобто стягали іграшки сусідів та мої, з конструкторів будувалися замки, мені вже тоді подобалося придумувати якісь історії. Запам’яталися всі поїздки на море й походи. Походи – це найяскравіший момент мого життя, мені подобається, що потрібно кудись добиратися своїм ходом. Я не люблю туристичні компанії за це, вони відбирають у мене кайф планування. Мені подобається опрацювати маршрут, приїхати на місце, взяти з собою байдарки, поплисти, розраховувати по карті всі дороги. Це чудово. А ще мене на танку катали.

   - У Вас підростає маленька донька. Ви б хотіли, щоб вона пішла Вашими стопами і займалася тим же ділом, що й Ви?
   Я хочу, щоб вона знайшла себе й реалізувала в якомусь виді творчості. Щоб її життя було пов’язана не з перекладанням якихось папірців і заповненням нецікавих форм, а створенням чогось нового й великого. Я не хочу її обмежувати, адже в будь-якій діяльності людина можна знайти творчу роботу. Навіть бухгалтер, як не дивно, адже він робить раз на місяць кілька людей щасливими.

   А донька йде по моїх і маминих стопах, у нас нещодавно експромтом народилася книга нашої доньки. Учитель її класу попросив, щоб написали невелику казку для якогось конкурсу. У нас було два приголомшливих творчих вечори, коли донька пропонувала героїв, а ми придумували їх взаємодії. Вийшла невелика розповідь про маленьку дівчинку, яка потрапила в країну-фантазію, де вона зі своїми друзями котом Сметаничем, мавпою Басею і ведмедем Медком протистояли лиходієві Технововку, який викрав дракончика, їхнього друга й художника, щоб в якійсь зі своїх ігор зробити монстром. Ми зробили 3-4 примірника книги для себе – це приголомшливо.

   - Назвіть три досягнення у своєму житті, якими Ви пишаєтеся найбільше.
   Одне з досягнень, а скоріше удач, це те, що я працюю в Палаці. Тому що це дозволило мені самореалізуватися в тому руслі, в якому я себе не уявляв, я ж взагалі за освітою інженер, але й освіта викладача в мене є, але в інженерному напрямку. І тому для мене було новим викладати дітям, що і допомагає мені отримувати всі найкращі емоції від цього.

   Друге моє досягнення – це те, що я зробив зі своїм приятелем фільм «Визволення міста Суми». Це була ініціатива нашої знайомої, так як ми до цього працювали виключно як документалісти, весільні оператори. Творчого польоту, окрім як придумати, з якого боку зняти бантик, коли фарбується наречена, і під яку музику одягається наречений, практично не було. І ось тут з’явилася така серйозна робота, починаючи з ідеї, роботи з краєзнавцями, пошук документальних хронік. Цей фільм був дуже цікавим досягненням. Я не сказав би, що він народжувався важко, але певні труднощі були, проте, він був зроблений досить швидко й практично на одному диханні. Завдяки йому я познайомився з цікавими людьми, які є реконструкторами. Чому я вважаю це досягненнями? Тому що кожен з цих напрямків розширив мій новий світ і зробив його більш багатим і щасливим. Фільм опублікували на форумі «Сумські реконструктори». Після цього я їздив на реконструкції, ми стали з тісно спілкуватися з цими людьми і після цього зняли ще декілька документальних роликів.

   Я не хочу хвалитися, але багато людей працюють у своїх закритих світах і коли ти, людина з іншого світу, з іншого тіста, потрапляєш в їхній світ, то можеш поглянути з іншого ракурсу й знайти цікаве рішення. Знайти рішення в якійсь незвичайній ситуації, для мене і є досягненням. Ми ролики про реконструкцію бою знімали сидячи в окопі, коли навколо бігали 500 осіб у формі різних націй, вибухає піротехніка, їздять танки, потім ще й коні з диму вибігають. У цей час ти переносишся в іншу епоху. У всіх роликах одна проблема: під час демонстрації голос диктора звучить на все поле, через це порушується звукова подача. Оператори підкладають музику, вона іде і все, людина залучена, але вуха не включаються в цей процес. Ми ж зробили більш серйозну озвучку. Ми з різних фільмів нарізали звуки і звели. Бій у нас вийшов без музики, лише далеко якісь вигуки, щоб постаратися якомога краще передати людині, що відбувалося в той момент.

    Третє досягнення – воно зараз в процесі виробництва, але вже їздить. Мрія про такий апарат, який я створив в гаражі у свого приятеля, у мене виникла вже давно. Це «лежачий велосипед», на якому людина сидить не в позі наїзника, а як в автомобільній. У Європі зараз цей напрямок дуже поширений. Загалом, я створив цей велосипед за своїми кресленнями, розмірами ,і вже я на ньому катаюся за містом. Але він ще не закінчений, його потрібно пофарбувати й презентувати на велодні. Я хочу поїздити по Україні серед таких же велоконструкторів. Це окрема тема, на яку я можу говорити дуже довго. Також я люблю сперечатися з адептами класичного велосипеда, так як це не єдине, що може бути.

   - Що для Вас досягнення мети?
   Досягнення мети для мене це не єдине задоволення. Деякі кажуть, що потрібно шукати задоволення в досягненні мети, я не згоден з цим. Мені хочеться, щоб від моєї праці була якась віддача. Віддача буває різних видів, від матеріальної до духовної. Я на перше місце ставлю духовне, для мене матеріальні блага не настільки важливі, але я розумію, що живемо ми в реальному світі й без матеріального достатку не можна. Деякі мої проекти – фінансові, а інші, зокрема, які я назвав раніше, – швидше для душі. Ще для мене важлива оцінка оточуючих людей, як і для багатьох з нас, але на першому місці для мене стоїть власна оцінка себе.

   - Що Вам більше до душі: складати плани, або здійснювати їх?
  Планувати я люблю більше, ніж іти до мети. Тому що тут більше свободи, і ти бачиш горизонт, до якого можеш дібратися. А починати йти до мети – це як перешкода, які я не дуже люблю, але я усвідомлюю, що якщо я не подолаю їх, то нічого не досягну. Ще є такий цікавий момент, якщо перешкод було дуже мало, і я дійшов до мети занадто легко, то цінність досягнення для мене буде не дуже великою. Тому я для себе, і дітей так вчу, ставте нереальні цілі, і ви досягнете максимального результату. Але при цьому йдіть до них маленькими кроками, тому що якщо відразу кинетеся, і будете перестрибувати через 10 сходинок, ви швидше «зламаєтеся» і не зможете далі йти.

   - Якби про Вас написали біографічну книгу то, яка назва, на Вашу думку, могла б у неї бути?
   Для мене дуже цікавим й улюбленим персонажем завжди був Барон Мюнхгаузен. При чому цей герой швидше з фільму, де звучить гарна фраза про усмішку: «Посміхайтеся, панове, найгірші справи завжди робляться з серйозним виглядом обличчя». Я б хотів, щоб хоч частково моя біографія була схожа на біографію цієї людини. Я розумію, що це придуманий персонаж, і багато людей сміються з його пригод, але для мене та легкість, з якою він придумує історії, і те захоплення, з яким він їх розповідає, завжди буде взірцем для наслідування. Я б хотів, щоб книга називалася теж «Мюнхгаузен», у мене навіть нік такий.

   - Який найбільш відважний вчинок у Вашому житті?
   Напевно, це те, що я свого часу створив музичну групу. Грав я на гітарі, і зараз граю, писав слова до пісень, думаю, що в 14 років майже всі щось вигадують, і вирішив, що потрібно зробити щось серйозне, може завдяки цьому я й познайомився зі своєю дружиною. Перший раз я з нею побачився на фестивалі «Співаної поезії», де ми взяли якесь місце, називалася тоді наша група Тріо «Вітри». Це був сміливий вчинок: вийти на сцену, підбити на це ще двох друзів, організувати всіх на цей захід і заспівати. Емоції й адреналін просто зашкалювали, але воно того варте. Ще сміливий вчинок – це стрибок з паропланом. Я останнім часом став більш обережною людиною, а раніше я любив полоскотати собі нерви.

   - Що найсмішніше з Вами коли-небудь траплялося?
   Коли я навчався в університеті, у нас був професор з таким класним прізвищем Врагов, яке повністю його характеризувало. Так як людям властиво створювати уявні образи про інших, які ніколи не відповідають реальності, всі боялися цього професора, і я теж. Я уявив цього професора у вигляді маленького, пухленького хлопчика в шортиках з кульками, який ходить по бібліотеці, де навколо страшні чорні книги, вони його лякають. Він шукає одну маленьку книжку, де написано саме те, що йому важливо. І я уявив, що я даю йому цю маленьку тоненьку книжечку, в якій написано саме те, що йому потрібно. І коли я йшов на іспит, я уявляв цей образ і переставав боятися професора, адже це маленький хлопчик з кульками, як його можна боятися ? Прийшовши на іспит, я витягнув квиток, в якому 1 питання я добре знав, саме воно було ще в технікумі моєї курсової роботою, на 2 питання теж міг відповісти, а в 3 питанні я плавав, і це могло мене підкосити. Я вирішив піти першим відповідати, почав йому розповідати 1 питання і я настільки захопився, що уточнював найдрібніші деталі. Загалом, за той іспит я отримав 5 балів, мені не довелося відповідати на 3 питання, 2 питання він половину розповів за мене, професор Врагов взяв мене до себе аспірантом, влаштував на роботу на Хімпром. Крім того, що я вчився, я працював, отримував і стипендію, і зарплату. Завдяки йому я захистив магістерську роботу, за той час, коли всі довчилися тільки до спеціалістів. Увесь світ дуже цікавий, в якому є багато комедійних ситуацій, якщо правильно до них ставитися.

   - Як Ви любите відпочивати?
   Я люблю активний відпочинок. Якщо я за літо нікуди не виїхав, то рік для мене даремно прожитий. Дуже люблю байдаркові сплави, самостійні екскурсії, без всіх цих Тур-компаній і також люблю виїзди з дитиною. І ще я відпочиваю на роботі з дітьми.

   - Яку останню книгу Ви прочитали?
   Я зараз читаю книгу Рея Бредбері «Марсіанські хроніки». Дуже цікава книга, хоч і трохи сумна. Я дуже люблю наукову фантастику і періодично її читаю.

    - Уявіть , що у Вас з’явилася можливість отримати надприродну силу, яку саме Ви хотіли б придбати?

   Те, чого я завжди хочу, – це надприродна пам’ять. Просто хочеться, щоб всі емоції й найяскравіші моменти життя можна було пам’ятати завжди, щоб не зберігати їх на фото, або відео. Якщо захотілося щось згадати, «полазив в голові», знайшов і подивився.

   - Які 3 речі Ви б взяли з собою на безлюдний острів?
   3 друзів. Уже з ними ми щось придумаємо, а просто з речами не цікаво.

   - Якби у Вас був шанс поміняти щось у житті, що саме Ви б змінили?
    Багато чого. Але найголовніше, що я хотів змінити – це ставлення людей до власної користі. Більшість зараз живе за принципом – треба зробити по більше собі, відхопити. Але при цьому вони зовсім забувають, що людина – це істота соціальна, і може жити тільки у взаємодії з іншими людьми. І я за те, щоб не особистість висувалася на перше місце в суспільстві, а користь для оточуючих. Я хочу, щоб кожен створив щось корисне, і тоді кожній людині буде добре житися в цьому світі.

   - Які нові цілі Ви поставили для себе останнім часом?
   Створити маленький «Великий Діснейленд» в нашому гуртку. Щоб діти створювали свої ролики, навіть соціального характеру, які будуть робити наш світ кращим.

   - Що б Ви могли побажати дітям, які займаються у ПДЮ?
   Усім, хто займається в ПДЮ, хочеться побажати творчого натхнення, терпіння, коли будете долати перешкоди, цілеспрямованості та втілення всіх своїх найамбітніших планів. Але також хочу застерегти, плани планами, але давайте не будемо тягти на себе ковдру, а робити все одне для одного, й тоді ми будемо жити для себе.

Яна Метенко
Категорія: Інтерв'ю з педагогами ПДЮ | Додав: JeMчужинкА (05.01.2014)
Переглядів: 559 | Теги: ЗНАЙомтеся!, інтерв'ю | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Останні новини
[20.10.2017]
Вивчаємо рідне місто. (0)
[18.10.2017]
Запрошуємо на майстер-клас! (0)
[17.10.2017]
Європейський День боротьби з торгівлею людьми (0)
[17.10.2017]
Перша газета до 14 жовтня (8)
[13.10.2017]
З 14 жовтня! (0)
[13.10.2017]
"Родинограй" запрошує! (0)
Відвідувачі
Статистика

Всього в мережі: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сумське ТЗТ на ФБ
Код банеру

Якщо бажаєте розташувати наш банер на своєму сайті, просто скопіюйте код із віконця!