Народний художній колектив
Театр танцю "Пігмаліон"
Керівник - Артюх Вікторія Валентинівна,
"Відмінник освіти України"
Педагоги:
Куцокінь Улляна Сергіївна
Маншиліна Анна Валеріївна
В програмі навчання:
-сучасний естрадний танець;
-класичний танець;
-джаз-модерн.
Запис вихованців початкового рівня навчання 2015-2016 року народження на 2021-2022 н.р.
Запис вихованців основного та вищого рівня начання до 2015 року народження на 2021-2022 н.р.
Театр естрадного танцю «Пігмаліон» – це не просто гурток, який вчить дітей танцю, це велика дружня родина, яка вчить тебе життю, вчить переживати емоції у русі, вчить доносити свої переживання не словами, а рухом, музикою та поглядом.
Народний колектив України театр естрадного танцю «Пігмаліон» був створений Вікторією Валентинівною Артюх 20 років тому. Зараз разом з нею працюють педагоги-хореографи Куцекінь У. С. та Маншиліна А. В.
Чому ж саме «Пігмаліон»? Усім, певно, добре відомий давньогрецький міф про скульптора Пігмаліона, що створив фігуру дівчини-красуні, у яку потім закохався. Він хотів прожити з нею усе життя, тому попросив богів, щоб вони оживили її. Саме цим Вікторія Валентинівна хотіла сказати, що ми вчимося не лише танцювальним рухам, а ще й танцю емоцій та переживань, танцю життя.
- Вікторіє Валентинівно, згадуючи легенду про Пігмаліона-творця, скажіть, хто кого створює в межах театру танцю: колектив дітей, або діти колектив?
- Я думаю, що це процес взаємний, без дітей не буде колективу, і в той же час колектив суттєво впливає на формування дітей в будь-якому плані: й у хореографічному, й у виховному.
- Що значить «театр танцю»? Таке формулювання зустрічається вкрай рідко серед хореографічних колективів.
- Ну, «театр танцю» – це, перш за все, драматургія в хореографічних номерах. Тобто, театр прагне розповісти якусь історію, те ж саме й наші танці – ми не просто набір хороших рухів, ми – історія, подія, вистава…
- Не секрет, що ви йдете з роботи дуже пізно – близько 11 ночі. Що ви відчуваєте після тренувань?
- Це секрет! (Сміється) Кожен день по-різному. Залежить від того, як діти віддаються заняттю, як загально воно мине. Але, чесно кажучи, найчастіше буваю дуже задоволена тренуваннями.
- Серед учнів колективу є ваша донька. По відношенню до неї, кого більше: Вікторії Валентинівни-мами, чи Вікторії Валентинівни-тренера?
- Ось коли ми працюємо в класі, вона для мене така ж учениця, як і всі. Навіть ні на секундочку не думаю, щоб якось по-іншому до неї ставитися.
«Пігмаліон» бере активну участь у багатьох конкурсах і чемпіонатах. Але головна мета колективу – це далеко не перемога. «Пігмаліон» прагне дарувати оточуючим естетичне задоволення, хороший настрій та позитивні емоції кожним своїм виступом.
Але «Пігмаліон» – це не лише робота, це ще й відпочинок. Так, наприклад, у 2010-му році вихованці різних груп колективу утворили збірний загін у Дитячому оздоровчому таборі «Зоряний». Як кажуть самі танцюючі піонери, це була одна із найяскравіших змін у їх житті, адже кожен конкурс чи захід давався їм легко, будь-яке завдання «пімаліончики» виконували із величезним задоволенням, адже усі разом. Та й в пам’яті вихователів та інших відпочиваючих 4й загін «Пігмаліон» залишився як один із найдружніших та найяскравіших.
Певною родзинкою колективу є цікава традиція: кожного року, у середині січня, театр танцю проводить так званий «капусник», тобто жартівливий новорічний концерт, і показує не лише свої професійні номери, а й виступи, які вихованці «Пігмаліону» придумали та поставили самостійно. Але особливо виділяються «найменші пігмаліончики» – батьки дітей. Вони також роблять свої постановки, пародіюючи танці своїх дітей.
Підтримці, як у батьків «Пігмаліону», можна позаздрити. Під час кожного виступу колективу вони - найактивніші вболівальники та глядачі, бурхливі оплески яких дуже надихають маленьких танцівників.
А якої ж думки самі учасники колективу? Усі вихованці «Пігмаліону» дуже шанобливо та по-особливому ставляться до улюбленого театру танцю, так само, як до рідної сім’ї. Що вони думають про другу «родину»:
Євгенія (16 років): «Для мене Пігмаліон – друга сім’я, місце, де мені комфортно, де я вдосконалююся, вчуся, набираюся досвіду в мого керівника, який, у свою чергу, віддає нам всю себе, і через це я ще більше ціную наш колектив. Пігмаліон – частина мене, мого щасливого минулого й сьогодення. Я рада, що мені є, де черпати натхнення, і що є люди, які перебувають з тобою на одній хвилі. Я вдячна мамі за те, що вона відвела саме в Пігмаліон!»
Анастасія (14 років): «Пігмаліон для мене як друга сім’я, іноді тікаю на танці, щоб забути проблеми. Коли поганий настрій, я приходжу на танці, бачу дорогих мені людей, занурююся в цю творчу атмосферу та забуваю про все на світі!»
Соня (10 років): «Пігмаліон» – не хобі, а спосіб життя. Це – друзі...»
Поліна (16 років): «Сказати, що «Пігмаліон» – родина – сентиментально й звично. Тим не менш, у «Пігмаліона» своя особлива атмосфера... Усе тебе розуміють і підтримують. На конкурсах ми всім серцем вболіваємо один за одного. Як же ще можна назвати це? Ніяк інакше, як сім’я. Велика, дружня, талановита сім’я!»
«Пігмаліон» – це одна дружна родина, зі своїми традиціями, звичаями, зі своїми жартами. Вони завжди подорожують разом, відпочивають, але при цьому, завжди наполегливо працюють, вдосконалюючи свою майстерність та даруючи людям щастя, радість, позитив.
Анастасія Осікова
