Мій люблячий, дбайливий тато - 26 Вересня 2013 - Сумський Палац дітей та юнацтва

   В останні роки третя неділя вересня стала для українців особливою датою, адже в цей день у нашій країні святкується нове, мужньо-ніжне свято – День батька. Зайвий привід ще раз сказати своїм тутусям про те, як ви сильно їх любите і як вдячні часом за строге, але завжди справедливе виховання.

   Саме з такою світлою метою Центром підтримки сім’ї Сумського державного університету було оголошено конкурс малюнків, фотографій та есе серед учнів 1-11-х класів «Мій люблячий, дбайливий тато», участь у якому взяли й вихованці ПДЮ.

   «Найголовнішим у нашому конкурсі було мотивувати дітей і тат до роздумів щодо цінності дитячо-батьківських стосунків, щоденних проявів взаємодії тата з сім’єю. Люблячі й дбайливі мами і тата є основою для розвитку гармонійної особистості дитини. Найбільший слід у психіці дитини залишає те, що вона бачила і відчувала у родині. Якими б не були особливості характеру батька, його власне психологічне благополуччя, щира зацікавленість у дитині, доброзичливе ставлення до неї, відкритість й участь у її житті, завжди принесуть позитивні результати й зроблять тата й дитину справжніми друзями», – зауважує психолог СумДУ Людмила Колісник.

   У номінації «Краще есе» у старшій віковій групі (9-11 класи) ІІ місце посіла учениця 11-го класу КУ Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 Сотник Інна з есе «Справжні почуття», дівчина також є вихованкою Медіа Центру ПДЮ. Ми вітаємо Інну з перемогою й бажаємо їй подальшого натхнення та нових перемог!

   Нагородження кращих відбудеться 27 вересня в бібліотечному корпусі СумДУ. Дізнатися імена всіх переможців конкурсу можна на сайті організаторів за посиланням: http://leleka.sumdu.edu.ua/uk/news/213-pidbito-pidsumki-konkursu-mij-lyublyachij-dbajlivij-tato.html

Есе переможниці Інни Сотник

"Справжні почуття"

   Я знаю, що багато чого в моїй сім’ї залежить саме від мене, від мого ставлення, у першу чергу, до батьків, до того, що оточує, до наших стосунків. Я маю вибір: казати, що мене не розуміють батьки, або ж все-таки знайти цю «золоту середину» для нас.

   Зараз не все так солодко! Я підліток, а це означає, що на мене чекає купа непорозумінь, саме непорозумінь, а не СВАРОК з батьками. Правду кажучи, головна задача полягає у тому, щоб знайти спільну мову з… татом. Можливо, саме через велику любов один до одного ми інколи не можемо пробачити, здавалося, дрібниці, і жити щасливо. Ми намагаємося змінити, переробити те, що викарбовано на нашому характері стальним пером, щоразу потерпаючи від поразок. Ми цькуємо себе за це і знову, і знову ідемо в «бій», замість того, щоб просто сказати три бажаних, і таких потрібних нам слова: «Я тебе люблю».

   Щоразу я хочу сказати татові: «Там, де немає тебе, немає мене, тато, бо моє серце б’ється у такт з твоїм».

А чи може жити людина, якщо поруч немає того, від кого залежить її життя? Може, але не щасливим, наповненим радістю життям, а просто існувати в соціумі.

   Я знаю, що він не може мене пробачити за те, що я подорослішала, він не може уявити своє життя без мене, хоча не раз казав мені, щоб я «не з’являлася йому на очі», що він чекає моменту, коли я «поїду закордон і буду приїздити раз у 10 років», і тільки так він сумуватиме за мною. І знаєте, це боляче, це нестерпно чути, але ти пробачаєш йому, бо кохаєш, бо десь у серці відчуваєш, як він любить тебе, відчуваєш його біль та страхи.

   Тато звик, що я його маленька донечка, його хвостик, його сонечко, що танцює. Часто з усмішкою на обличчі згадує про те, що я називала його «мамою», а не татом, що казала, що вийду за нього заміж, коли виросту, куплю автомобіль, і навіть буду курити разом з ним, хоча це звісно і не правильно. Чекала його з роботи, бо знала, що принесе щось смачненьке, тікала від суворої мами та від її покарань з криками: «Тато, повернись з роботи та врятуй мене!», бо мій тато - це мій реальний супермен, і насьогодні.

   Він любив мене більше всіх, я його також, але….. час минає, усі ми дорослішаємо, хтось перестає носити потай від мами печиво та цукерки, на які в мене алергія, а хтось починає усвідомлювати, що тато не може бути «мамою», бо він чоловік.

   Усе змінюється, тільки справжні почуття залишаються.

   Я любила, люблю и буду любити тебе вічно, мій тато.

   Люблю за все, що в мене є, за те, що ти дав мені, за те, що заборонив робити, за те, що я саме така, за те, що в мене твої очі, за те, що в мене твоя наполегливість, якась доля твоєї сили. Ти - моя невмираюча надія, мій прихисток, ти перший, до кого я звернусь по допомогу.

   Знай, любий татусе, якою б я дорослою не була, завжди хочу залишатись для тебе тим маленьким сонечком, що танцює, і, понад усе, мені потрібні від тебе ні гроші, ні одяг, а твоя увага, і те морозиво, яке приносиш, щоб я скоріше вилікувалась від застуди.