6 червня трапилася подія, на яку чекали три роки. Концерт всесвітньовідомого (не побоюся цього слова) гурту «Океан Ельзи» в місті Суми у підтримку восьмого студійного альбому «Земля». Близько 10 тисяч щирих фанатів, 22 нереально емоційні пісні, дві години драйву… Цього варто було чекати. Цього варто було дочекатися!
Пролог
«Океан Ельзи» особисто для мене – це дещо особливе. Цю музичну закоханість дуже важко описати чи пояснити, її просто потрібно відчути. Свої квитки на цьогорічний концерт ми придбали ще в лютому, тільки-но вони з’явилися в он-лайн продажі. Це відбулося задовго до прем’єри кліпу «Обійми» 28-го лютого та виходу альбому «Земля» в День народження Святослава Вакарчука. Платівка, за словами самих музикантів, вийшла трохи наївною, однак, не менш прекрасною від цього. Кожна пісня – міні-історія, в якій знаходиш і чуєш щось своє.
Приготування до концерту як події планетарного масштабу почалися заздалегідь не лише в мене. Суми стали 11-м містом, до якого приїхав «Океан» зі стадіонним туром, і в кожному попередньому «пункті призначення» фанати влаштовували сюрпризи – флеш-моби для улюбленої групи.
Так, наприклад, у Чернігові запускали паперові літачки під час пісні «На небі», у Тернополі на цю ж пісню піднімали білі хмаринки, у Чернівцях махали різнокольоровими кульками, в Мукачево на пісню «Стіляй» до неба тягнулися мішені з серцями по центру, у Львові люди з яскравими парасольками склали величезний напис ОЕ. Сумам, звісно, також не хотілося відставати від такого руху та підготувати щось своє.
Обговорення у соціальних мережах велися дуже довго, були різноманітні ідеї та пропозиції. Але, врешті-решт, домовилися зупинитися на двох. Перша ідея – придбати максимальну кількість стрічок (в ідеалі – коричневі то жовт
і, під колір обкладинки альбому) та зав’язати на пальцях усім, хто буде у фан-зоні. Організатором цього заходу стала Елена Сатур.
Звісно, одна людина не може забезпечити реквізитом всіх бажаючих, тому більшість глядачів прийшли зі своїми стрічками, а тому вийшов певний кольоровий вінегрет. Другий флеш-моб – простенький, але мав виглядати ефектно: на перший приспів «Обійми» усім у фан-зоні обійнятися.
Певне занепокоєння викликала погода. Десь по обіді 6-го числа пройшов рясний дощ і хмари не хотіли нікуди тікати. Усі переймалися, чи доведеться слухати концерт під зливою, тому весь час штурмували сайти з погодою.
На цьому приготування не завершилися, адже виникла певна проблема з часом початку дійства. На квитках зазначалося, що початок о 19:30, на афішах та біл-бордах – 20:30, на офіційних сторінках групи в соціальних мережах говорили, що початок всіх стадіонних концертів – о 21:00. Тому переддень був повністю присвячений тому, що всі писали листи організаторам, телефонували в каси та інші місця продажів білетів. Але й тут всі отримували досить суперечливу інформацію.
Звісно, ті, хто мав квитки зі статичними місцями, тобто в секторах, могли не перейматися – їхні місця б на них чекали. А от глядачам із фан-зон варто було попіклуватися про себе заздалегідь.
Як вижити у фан-зоні?
На просторах Інтернету бродить такий жарт: для того, щоб зайняти хороші місця у фан-зоні, потрібно приходити за 5 годин до концерту. Але, як відомо, у кожному жарті є лише доля жарту. Розповім про свій досвід виживання у фан-зоні. Ми прийшли до стадіону «Ювілейний» десь о 18:30 і, варто сказати, людей уже було багато. Черги тягнулися біля кожного входу. Десь за годину міліціянти відчинили ворота й почали потроху запускати народ.
Деякі черги йшли швидко, інші – повільніше, тому що охоронці правопорядку переглядали сумки в пошуках забороненого, просили тих, хто був з пляшками, відкручувати пробки та викидати їх. Сподобалася система перевірки квитків – волонтери сканували штрих-коди спеціальними пристроями, які визначали, чи справжній квиток. Якщо все добре, контрольну частинку відривали, основну – повертали глядачеві та видавали спеціальний паперовий браслетик (знаєте, як в нічному клубі) на випадок, якщо ви захочете вийти. Друга групка охорони зустріла нас при вході у фан-зону, яка також перевірила квитки та браслети.
На моє велике здивування, кращі місця першої фан-зони вже були заповнені. Однак ми стали не далеко від сцени, трохи праворуч від центру – усе було чудово видно й чутно. Чекати залишалося не довго – трохи більше двох годин.
Часу було вдосталь, щоб осмислити всі плюси та мінуси фан-зони. Одне я зрозуміла точно – уроки з ОБЖ у школі не пройшли дарма, особливо ті, що були присвячені поведінці в натовпі. Шкода, що більшість з тих, хто прийшов на концерт, прогулювали ці заняття, а тому не знали елементарних правил.
Візьму на себе сміливість скласти невеликий збірник правил поводження у фан-зоні.
1. Якщо вам не подобається тиснява, вона викликає у вас паніку, ви не любите, коли вас штовхають, наступають на ноги, штурляють у боки – не йдіть у фан-зону, ідіть на сектори.
2. Якщо хтось наступив вам на ногу чи штовхнув – не ображайтеся і не звертайте уваги. Ви знали, куди ідете, тому не жалійтеся. Крім того, у будь-який момент ви самі можете когось випадково штовхнути.
3. Це правило для дівчат: ніколи не взувайте нічого на підборах чи платформі. У фан-зоні дуже легко наступити комусь на ногу – пожалійте людей навколо себе, не калічте їх через власну любов до модного взуття.
4. Наступне правило теж більше для дівчат, особливо тих, хто має довго волосся. Це навіть не правило, а певний крик: робіть зачіски, плетіть коси, підбирайте свої розкішні кучері. У тисняві, коли до вас липне чиєсь волосся, лізе в очі, ніс та рот, хочеться цю людину просто вбити. І так спека і дихати нічим, а тут ще ваша «краса». Якщо вже так наплювати на інших, подумайте про себе, адже вже через 15 хвилин вам самим стане спекотно, тож, хоч про себе попіклуйтеся.
5. Якщо ви дотрималися попереднього правила, не чіпляйте на зачіски масивні заколки, прикраси, не вдягайте капелюхів (особливо кепок). Це ще гірше… Дівчина з чудовою прикрасою в виді метелика, що стояла переді мною, весь час камінцями на прикрасі дряпала мені ніс. Найбільше я боялася за очі, адже крила у цієї заколки були дуже гострі.
6. Не беріть із собою у фан-зону речей. Ніяких. Взагалі. Ніколи. Якщо ви переживаєте, що буде холодно – не бійтеся, не буде. Скоріш за все там і дихати особливо буде нічим (до речі, трохи повітря буде угорі, тому, щоб спіймати ковток кисню, вам треба стати на пальчики, задрати голову та десь там, над натовпом, ловити свіжий вітер). Парасольки взагалі заборонені. Пляшечка з водою теж не краща ідея. Тому що попивши води, вам захочеться до туалету, а вийти з натовпу буде проблематично (про те, щоб повернутися, й казати нічого не буду). Сумки, що розміром більші, ніж клатч – табу. По-перше, вони займатимуть чиєсь законне місце, по-друге, ви весь час перевірятимете, чи все на місці, чи ніхто нічого не поцупив. По-третє, особисто в мене дуже болять боки та сонячне сплетіння, які мені натовкли саме такими торбами.
7. Не рухайтеся. Якщо ви запізнилися та загубили своїх друзів десь у фан-зоні, не шукайте їх. Станьте, де є ще вільне місце й будьте щасливі там. Звісно, наглість – друге щастя, але не тут. Залиште її в черзі до лікаря чи по хліб, у фан-зоні на наглість алергія. У натовпі рухатися неможливо, ті, хто стоять, можуть від вашого руху втратити рівновагу, впасти під ноги, а це загроза життю. Тож не беріть на себе відповідальність і вину за чуже життя і здоров’я, будьте чемними.
8. Не фотографуйте себе в центрі натовпу. Бісять спалахи фотоапаратів, направлені в очі. І до того ж не всім хочеться потрапляти у ваш кадр, але ви не залишаєте людям вибору.
9. Якщо ви прийшли у фан-зону, насолоджуйтесь концертом, а не розглядайте оточуючих. Не дуже приємно, коли перед тобою стоїть людина, яка замість того, щоб дивитися на сцену, весь час озирається у пошуках когось і чогось.
10. Вивчіть всі тексти пісень до концерту, інакше вам просто буде нудно, коли всі хором співають, а ви не знаєте, що саме. Втрачається ефект… До того ж, якщо ви вже прийшли у фан-зону, будьте люб’язні – стрибайте, танцюйте та аплодуйте як усі. Ні – йдіть на трибуни.
11. Ставтеся до всього, що відбувається, по-філософському. Не зважайте на всі незручності, дискомфорт, адже ваша головна мета – хороші враження від концерту та позитивні емоції. Заради цього варто трохи потерпіти.
Загалом, до початку концерту нам довелося стояч
и чекати більше двох годин. У цей час організатори намагалися розважати нас, як могли. Включали хорошу музику, на великому екрані показували анімацію океану так, що здавалося, нас ось-ось накриє хвилею. Особливо сподобалися хлопці, які, наче справжні альпіністи, залізли на самий дах сцени, аби зняти з прожекторів захисні пакети. Усі глядачі щиро переживали за них, адже зі сторони ця робота виглядала дуже й дуже небезпечною.
Увесь цей час на сцені стояв мікрофон-стійка з традиційним для Святослава Вакарчука шарфом (цього разу білим). Близько дев’ятої мікрофон забрали, що викликало певне занепокоєння та обурення фанатів. Десь о 21:10 увімкнулася дим-машина, прожектори і на сцені почали з’являтися музиканти гурту. До початку залишалося кілька секунд…
«І я на небі…»
Увесь стадіон вибухнув вереском захоплення та радості, хлопці почали награвати мелодії, щоб трохи розім’ятися та налаштувати єдине звучання. Коли все було готово, на сцену з мікрофоном-стійкою, одягнену в той самий шарф, вистрибнув вокаліст гурту Святослав Вакарчук, одночасно із цим ударник Денис Глінін вдарив по барабанній установці – це був початок двогодинної ейфорії.
Чесно кажучи, цей самий перший барабанний постріл я відчула кожною клітинкою тіла. Здалося, наче цей енергетичний заряд, що зіскочив з барабанних паличок, струмом пробіг від сцени до фан-зони, пройшов усім тілом та вибухнув десь у районі серця. Думаю, це відчула не тільки я…
Першою піснею, яку заграв «Океан», стала хед-лайнер альбому «З нею». Обидві фан-зони (а подекуди й сектори) підняли вгору руки, щоб продемонструвати свої різнокольорові стрічки. Чесно кажучи, не знаю, як це виглядало зі сцени, але з середини фан-зони видно було не багато, не дуже зрозуміло. Однак було приємно відчувати себе пов’язаною з людьми не лише любов’ю до гурту, але й таким оригінальним предметом гардеробу
.
На приспів «З нею» всі глядачі підвели руки до неба и почали синхронно плескати. Ті, хто були на трибунах, сказали, що обидві фан-зони аплодували й танцювали дуже синхронно, так, наче репетирували до цього кілька років поспіль. Цю дружність помітив й Вакарчук і задоволено показав великого пальця, наче говорячи «молодці». Чи треба бажати більшої мотивації?
Завершивши виконання першої пісні, Слава привітався з глядачами і побажав усім хорошого настрою. Вибачився, що почали пізніше, ніж розраховували, адже чекали, поки всі глядачі займуть свої місця. Кажуть, він говорить так в кожному місті (тим паче, що журналісти дуже люблять описувати цей факт у своїх звітах; не будемо відставати від колег).
Також Вакарчук додав, що вони вже 11-й концерт в турі й в усіх містах у день приїзду гурту обіцяли дощ. І ніде його не було. «Це ваша енергія розігнала хмари» – сказав Славко.
Вакарчук був одягнений в джинси (вони спочатку спадали від активних рухів музиканта, але потім були надійно зафіксовані ременем), білу футболку та чорний жилет, який вже десь на третій пісні здався Славкові жарким та полетів кудись за куліси.
Далі виконали «Джульєтту», на екрані демонструвалися міські пейзажі, певно, Верону. І хоча ця пісня лірична й романтична (здебільшого), глядачі не змогли відмовити собі у задоволенні стрибати й плескати у долоні. Вакарчук заохочуючи таку активність, додав: «Головна мета відвідування концерту «Океану Ельзи» – крепатура на наступний день». І ми йому повірили.
Добре знану «Ти собі сама» з альбому «Модель» 2001-го року вся фан-зона проволала так, що перекричала на приспіві навіть самого Славу. Але це викликало у виконавця лише щире захоплення. Час від часу Вакарчук підбігав місточком до фан-зони так, що з трибун здавалося, наче він стрибає прямо в натовп.
Пісня «Етюд» стала дуже особливою… Адже за словами соліста ця композиція в межах туру виконувалася вперше. Було приємно. На цьому тимчасово лірично-романтична нотка була завершена. Далі вдарила «Майже весна». За нею – більш-менш молода «Більше для нас» (з альбому 2010-го року «Dolce Vita»).
Варто відмітити чудову операторську роботу. Адже на великому й на бокових екранах кадрами показували всіх учасників гурту, тому можна було одночасно подиви
тися в очі кожному з п’ятьох «океанів».
Пісня «Rendez-Vous», як сказав Славко, особлива для міста Суми. Відомо, що ця композиція має приписку – історія одного мого друга. «Усі знають, про кого ця пісня», – додав Вакарчук, – «але мало хто знає, що дівчина, про яку тут співається – з вашого міста, з міста Суми».
А для тих, хто не знає, то ця історія про продюсера гурту Віталія Клімова, який колись перевіз групу «Океан Ельзи» до Києва, зняв їм перший кліп... А потім у нього сталася бурхлива історія кохання, він настільки відійшов від групи, що ОЕ довелося залишитися без продюсера. І пісня «Rendez-Vous» присвячена цій історії кохання.
Наступний трек став побажанням. Вакарчук сказав «нехай здійсниться все, про що співається в цій пісні». Зазвучала «Все буде добре». Продовжуючи драйвовий настрій, заграли «Кішку» (альбом «Суперсиметрія» 2003-й рік).
Дуже інтимно було спостерігати за тим, як Славко час від часу зупинявся, щоб кайфонути від того, як кричать та аплодують фанати. Він наче вдихав всю ту енергію, яку на нього направляли глядачі. Це справді диво…
Наступною стала «На небі». Вакарчук диригував й обидві фан-зони синхронно махали руками (усе ще зі стрічками), створюючи ефект хвиль і хмаринок.
Перед початком подальшої композиції на екрані з’явилися два ієрогліфи, а хлопці вдалися до музично-вокальної імпровізації, дещо схожої на мантру чи медитацію. Особливо слід відмітити роботу гітариста, сербського музиканта Владіміра Опсеніци. Гармонія та спокій відчувалися повсюди… Але якою ж буде наступна пісня? Вгадати могли тільки справжні фанати, адже з’єднати те, що відбувалося на сцені з кліпом у східному стилі на пісню «Друг» могли одиниці.
«Буду завжди, ти так і знай, другом твоїм, ну і НЕХАЙ» лунало від глядачів дуже голосно, особливо останнє слово. Присутні відривалися під цю пісню, як могли. «Якщо ви так стрибаєте і співаєте під «Друга», що ж буде з наступною піснею» – чи то питав, чи попереджав Славко перед тим, як серця забилися ще швидше під «Стріляй».
Трохи неприємним моментом стало т
е, що під час цієї надзвичайно класної пісні дві дівчини неподалік від мене дуже наполегливо намагалися просунутися ближче до сцени, не гребували штовхатися так, що ми ледь не впали та не соромилися грубіянити. Шкода, що настрій від однієї з кращих пісень альбому був так похабно зіпсований.
Далі лунали «Холодно», «Відчуваю», «Незалежність». Круто звучали підспівування та свист усіх членів групи під час виконання останньої. Особливо мило підспівував бас-гітарист Денис Дудко. Враження такі, що не вкладаються в слова.
Особливо емоційною стала «Бодегіта». Зазвичай ця пісня починається словом «Літо-о-о-о-о», однак, Вакарчук зробив певний реверанс в сторону нашого міста й замість цього заспівав «Суми-и-и-и-и». Звісно, найгучніше підспівували «два мохіто – між нами буде літо».
Не можливо не відмітити те, як Вакарчук працює на сцені. Передати – важко, це дійсно те, що краще один раз побачити. Славко не стоїть на місці, він стрибає, підбадьорює та розігріває публіку, диригує нею, танцює… Танці справді неперевершені, його вихиляси стегнами – це щось! Те, як викладається на сцені Вакарчук – дивовижно! Не дивно, що він в такій чудовій спортивній формі.
«Стіна» й «Той день» завершували основну концертну програму. Вакарчук подякував усім глядачам, представив музикантів групи, усі разом вони вклонилися та пішли за куліси. Просто так відпускати хлопців нікому не хотілося.
Славо, біс!
«На біс!», «на біс!» – не припиняли кричати глядачі. «Океан» – гукали одні, «Обійми» – благали інші. А музикантів усе не було… Хтось зневірився та почав збиратися йти, але раптово учасники гурту почали з’являтися на сцені. Клавішник Мілош Єліч взагалі вийшов із сигаретою (але ніхто цього ж не бачив, правда?). А Славко вискочив одягнений в жилет на голе тіло та гітарою на плечі. Заспівали «Там, де нас нема» та «Я так хочу до тебе». Ці дві композиції наче розмова між двома людьми, чи не так?
Дві пісні й знову уклін. Хлопці йдуть за сцену. Заждіть, а як же «Обійміть»? Ми ж готувалися… Рухи вчили. Стадіон кличе музик назад. Чекаємо… Хлопці з’являються знову. Співають «911» – усі голосно підспівують. І… Знову уклін і прощання.
Мало хто вірить, що Суми зможуть випросити «Обійми», але ніхто не припиняє гукати! І тут трапляється диво, музиканти виходять на біс утретє!
Подруга, що стоїть неподалік, питає: «а це обійми, чи звичайна пісня?». Залишається лише чекати, затамувавши подих. Звучать перші акорди… Ми дочекалися!
На стадіоні відбувається щось неймовірне – неподалік мене починають цілуватися закохані, дівчата верещать і всі без виключення тягнуть руки до неба. Усі забули про флеш-моб, майже ніхто не обіймався, а просто насолоджувався найемоційнішою піснею вечо
ра…
І раптом на трибунах глядачі вмикають свої мобільні телефони й сектори запалюються тисячами маленьких світлячків. Це видовище…
Славкові так подобається, що він підходить ближче до фан-зони, бере з рук одного з глядачів телефон (до речі, цього щасливчика звуть Артем Горбач) і починає знімати вогники. На останок і сам потрапляє в кадр і повертає телефон володарю. Каже: «тільки не залишайте собі, поділіться з друзями». І все остаточно йде разом з іншими океанівцями зі сцени, не забувши наостанок сказати «ви як завжди порвали наші серця на шматочки».
І тільки після того, як робітники сцени почали демонтувати апаратуру, ми зрозуміли, що тепер вже все… Концерт завершився… А скільки ж щастя!
Післясмак
Коли намагалися піти з фан-зони, відчули, що ноги не йдуть… Чотири години стоячи дали про себе знати. Перші кілька метрів нагадувала собі кульгавого цвіркуна, але потім стало легше. Коли наближалися до виходу з трибун, я була дуже вражена – на перилах стояла багатометрова виставка пустих пляшок і стаканчиків. Складалося враження, що проходиш у тунелі смітника. Було неприємно…
Вийти зі стадіону було важкувато, адже всі намагалися якомога скоріш потрапити додому. Найбільші відчайдухи пішли чатувати на автографи. Тим, кому вдалося дочекатися, довелося стояти майже годину, спілкуватися з міліцією та перегороджувати виїзд транспорту, щоб вмовити Океан залишити підписи. Інші сміливці наступного дня чекали біля готелю «Україна», їм пощастило більше – вони мали змогу ще й сфотографуватися з кумирами.
Уже вночі після концерту в Інтернеті з’явилися тисячі фото, відео, відгуків... Мені здалося, що всі мої друзі були там. Не відписувався тільки лінивий. Навіть Вакарчук у мережі Твіттер зазначив: «Суми! Ну що вам сказати? Сумно вчора не було точно!:) Молодці!!!».
А що стосується обіцяної крепатури – Славко не збрехав. Хіба що про зірваний голос забув сказати. Але ж воно того було варте! Чи не так?
Епілог
Писати про такі концерти завжди складно, адже їх не можливо передати словами, їх не можна побачити чи почути, їх потрібно тільки відчути. На виступах «Океану Ельзи» завжди панує атмосфера… Атмосфера нереальної енергії, єднання і щастя. Дякую! Від нас усіх…
Марина Осюхіна, Медіа Центр ПДЮ
Фото взяті з просторів Інтернету
