Насправді, не завжди поведінка дитини – відображення неправильних дій батьків або показник вередливості дитини. Найчастіше – це лише проходження чергової «кризи віку», яку кожен з нас відчував і не омине в життєвому колесі й надалі.

   Розвиток дитини, і взагалі людини, розділений на деякі періоди. Горезвісна криза трьох років, наприклад, – один з них. Насправді, періодів значно більше, і тривають вони і за межами дитинства.
 
   Усі вікові стадії-кризи проходили наші бабусі й дідусі, мами й тата і ми самі. Усю цю дорогу пройдуть наші діти та онуки.

   Отже, I період.

   Народження називають першою кризою. Дитина потрапляє в нові умови, вчиться відчувати, дихати, плакати, їсти й т.д.

   Період «новонародженість» триває від народження до 1-1,5 років. У цей час дитина пізнає навколишній світ. Для неї важливим є встановити контакт з дорослими, виробити «базову довіру» до світу.

   Якщо про дитину піклуються, доглядають за нею з любов’ю, вона робить висновок, що світ гарний, приємний, безпечний. Якщо немовля відчуває самотність, страх, голод, то воно буде ставитися до світу як до ворожого, ненадійного.

   Важливо, що дитина прив’язується до однієї певної людини, яка піклується про неї. Логічно, що це буде мати. Але якщо це неможливо, на цю роль може бути покликана інша людина. Важливо, щоб це була одна й та сама людина – низка змінюваних вихователів формує тривогу і «нестійкість» світу.

   Загальний висновок, який дитина повинна зробити до кінці періоду «новонародженості»: «Я існую! І це ДОБРЕ!».

   Далі настає криза першого року – це придбання першої самостійності, дратівливість при нерозумінні з дорослими. Період характерний сильною прихильністю до мами – дитина не відпускає її навіть «на хвилиночку» в туалет або душ.

   II період триває від 1 до 3х років.

   Дитина освоює «світ предметів» більш активно, ніж «світ людей» і ведуча діяльність – предметна.

   Дитину з її допитливістю більше цікавлять реальні, побутові предмети, ті, якими користуються дорослі, а не іграшки. Розвивається мова і мислення.

   Потім настає криза 3- х років. У цей час найбільш показовий і помітний після відносно «плавного» розвитку. Вважається кордоном між «раннім» і «дошкільним» віком.

   Дитина починає порівнювати себе з дорослими і хоче користуватися такими ж правами, починає усвідомлювати своє «Я».

   Криза характерна сімома ознаками :

   - Негативізм.
   Негативна реакція на прохання дорослого (дія не має значення). Прагнення зробити навпаки. Дитина стає здатна чинити всупереч своїм бажанням. Поведінка визначається стосунками з усіма дорослим.

   - Упертість.
   Дитина наполягає на своєму не тому, що дійсно цього хоче, а тому, що хоче, щоб з її думкою рахувалися.

   - Норовливість.
   Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти всієї системи стосунків, дитина вимагає її перегляду.

   - Протест-бунт.
   Малюк знаходиться в постійній «війні» з дорослими. Це просте відстоювання своїх прав як особистості.

   - Деспотизм.
   Дитина вимагає, щоб всі її бажання виконувалися. Якщо малюк в сім’ї не один, з’являються ревнощі.

   - Самостійність.
   Дитина хоче все робити і вирішувати самостійно. На жаль, вона ще переоцінює свої можливості, багато в чому це їй не під силу, що викликає додаткові конфлікти з дорослими.

   - Знецінення.
   Дитина може почати лаятися і обзивати маму, зламати улюблену іграшку. Усе, щоб «відірватися» психологічно від близьких дорослих, відчути свою значимість і самостійність.

   Увесь цей букет зустрічається не у всіх і проходить по-різному. Але це необхідний елемент розвитку, тут вже нічого не поробиш, маленька людина вперше засвоює своє місце у «світі людей».

   До речі, до трьох років малюк часто може говорити про себе в третій особі «Ліля хоче пити», «Дай Лілі ляльку». Трирічна дитина, що досягла кризи, вже точно говорить «Я». І не просто говорить – вона його усвідомлює. Тільки поки не дуже розуміє, як з цим впоратися, як зробити так, щоб тебе поважали і при цьому не бути в боротьбі з усім світом.

   Як вдається пройти цю кризу, відбивається на всьому подальшому житті людини, й іноді можна зустріти вже дорослих людей, які так і не отримали в той далекий час довгоочікуваної самостійності.

   III період – це 3-7 років. Дошкільне дитинство.

   Провідна діяльність – спілкування. Дитина в цьому віці захоплена рольовими іграми – пробує на собі різні моделі й відносини в дорослому світі.

   5 років – це час любові. Малюк обожнює своїх маму і тата (а також братів і сестер), висловлює це всіма способами. Дитина впевнена, що її батьки – найкращі, найкрасивіші, сильні, чудові і т.д.

   Також це час сильних вражень й активного придбання різних страхів і фобій. Наприклад, саме в п’ять років людина зазвичай виявляє, що всі смертні, і, відповідно, має виробити до цього своє ставлення.

   Криза 7 років пов’язана з початком шкільного навчання.

   Дитина вперше стає «соціальною» особистістю, в школі оцінюються її успіхи чи неуспіхи, і вона сама оцінює себе з цієї точки зору.

   Вона може почати відчувати себе приниженою, неповноцінною, або навпаки – компетентною, винятковою.

   Дитина змушена заздалегідь продумувати й оцінювати свої вчинки, починає намагатися приховувати від оточуючих свої емоції і т.д.

   Після виходу дитини з кризи цей ефект проходить.

   Криза 7 років зазвичай менш помітна для дорослих, оскільки вони часто захоплені шкільними успіхами дитини, реакцією вчителя і тому подібними зовнішніми чинниками. Але ця криза теж проходить, і настає наступний період.

   IV період – 7-11 років

   Провідна діяльність цього періоду – навчання. Дитина здобуває нові знання, вчиться пізнавати себе, пробує можливість бути успішним, вчиться розвивати стосунки в колективі.

   Дитина повинна навчитися бути впевненою в собі, спокійно братися за нову справу, відточувати навички навчання.

   Важливо дати дитині в цьому періоді можливість випробувати на собі різні види діяльності. Згадайте себе – хто їз нас не перепробував ходити в різні спортивні секції, танцювальні гуртки, театральні та художні студії, музичну школу – чим ширший спектр можливостей, тим більше у дитини шансів відкрити в собі море талантів і просто зрозуміти на практиці, що їй підходить, а що – ні.

   Цей відносно спокійний період закінчується кризою підліткового віку (11-15 років).