 Звичайний зимовий день… Уроки тільки-тільки закінчилися, а на вулиці вже зовсім темно й холодно. Ти ледь-ледь плентаєшся додому – втомлений та голодний. Хочеться нарешті зняти шкільну форму, одягти теплі домашні шкарпетки, розігріти маминого борщу та вмоститися зручно перед телевізором і нічого не робити. Такі мрії більшості школярів у всьому світі. Нічого злочинного, нічого героїчного. Усе як у всіх… Проте… Де-не-де трапляються такі діти, які зі школи біжать додому, на ходу перевдягаються у буденний одяг, одночасно жують обід, а потім, незважаючи на втому й погоду, біжать на улюблений гурток, заняття чи секцію, щоб зайнятися улюбленою справою. Для когось це просто хобі, когось приваблюють нові знайомства, а хтось у позашкільних навчальних закладах бачить своє життя. Час іде… Гуртківці повторюють всій ритуал з дня у день, з року в рік, досягають результатів, самовдосконалюються. І, нарешті, як правило, покидають свої заняття разом з випуском зі школи. Далі – доросле життя, уже не до танців, пісень, малювання та бісероплетіння. Але ж як було добре… Тому не дивно, що гуртківці час від часу повертаються до своїх колективів навіть після випуску. Хтось – у ролі гостя, дехто приводить братиків і сестричок (або й власних дітей), а деякі, найособливіші, настільки люблять свою справу, що повертаються до рідних колективів уже в якості педагогів.
Сьогодні ми познайомимося як раз з такими особливими випускниками народного художнього колективу ансамблю бального танцю «Веселка» – Тетяною Середою та Богданом Івером. Ця пара разом пройшла багато паркетів світу й виборола велику кількість відзнак та перемог. Сьогодні вони – студенти, уже не танцюють разом, однак, залишаються хорошими друзями й допомагають юними танцюристам ансамблю «Веселка» ставати справжніми чемпіонами.
Чому із всім видів спорту ви обрали саме танці?
Таня: Мене на танці віддала мама, коли мені було 6 років. Я тоді, звичайно, сама нічого не вирішувала, але згодом, коли почала займатися, зрозуміла, що танці – це моє, і вони мені потрібні.
Богдан: Я почав ходити на танці у 8 років, мене також віддала мама. Певно, у багатьох саме так починаються всі історії про гуртки.
А скільки років ваше життя було пов’язано з «Веселкою» у якості вихованців?
Таня: 12 років.
Богдан: 10 років я займався у Палаці та досягав результатів.
 Який найяскравіший спогад залишився у вас, пов’язнаний із колективом?
Таня: Таких спогадів дуже багато… Кожний турнір, змагання – це щось нове. Найяскравіший, певно, «Blackpool-2012», а також 30-річчя «Веселки» – тоді було багато різних емоцій та почуттів.
Коли ви стали випускниками «Веселки», що відчули?
Таня: Спершу, звісна річ, було незвично. Навіть трохи сумно… Але, не зважаючи на те, що ми завершили заняття, ми все рівно тут, у Палаці. Дуже часто спілкуємося зі своїми друзями. Шкода, що всі інші вихованці колективу пороз’їжджалися в різні міста, але ми продовжуємо тримати зв’язок, завжди знаємо, як справи один в одного.
Богдан: І намагаємося зустрічатися, коли є така можливість. Останній раз, наприклад, усі випускники зібралися, щоб привітати з Днем народження нашого керівника та педагога – Сергія Володимировича Маковецького.
Ми знаємо, що зараз ви допомагаєте меншим вихованцям «Веселки» у якості педагогів. Які були ваші перші відчуття в новій ролі?
 Богдан: Чесно кажучи, ми вже допомагали дітям, коли ще самі були вихованцями, але, звісно, не так часто й не так багато, як робимо це зараз. Тепер ми витрачаємо більше сил і більше часу, але витрачаємо із задоволенням.
Таня: Думаю, що всі наші нові емоції можна означити одним словом – відповідальність. Це те, що відчуваєш на кожному занятті.
Щоб ви могли побажати своїм вихованцям?
Таня: Займатися, в жодному випадку не лінитися.
Богдан: Працювати і ще раз працювати.
А що б побажали усім педагогам та вихованцям Палацу?
Таня: Педагогам, певно, – терпіння.
Богдан: І хороших результатів їхнім вихованцям. Дітям – багато сил та завжди досягати поставлених цілей.
Історична довідка: Тетяна Середа і Богдан Івер у 2011-му році стали переможцями Міжнародного юніорського фестивалю зі спортивних бальних танців у Блекпулі (Англія), історія якого нараховує більше 90 років і вважається у світі бального танцю своєрідними Олімпійськими іграми. Серед 200 кращих пар світу Тетяна і Богдан стали шостими на чемпіонаті з самби в перший конкурсний день, в основному турнірі, що включає 5 танців (самбу, ча-ча-ча, румбу, посадобль і джайв) посіли ІІ місце. У турнірі з джайву пара стала чемпіонами.
Валерія Мисливченко, Марина Осюхіна |
