На думку деяких дослідників прототипом свята 1 квітня у еллінів був фестиваль Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри – Прозерпіни (Персифони). Пошуки доньки ні до чого не призвели – адже її крики були лише обманною луною.

   Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відзначали свято на честь божества сміху (Кізиз). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями.

   Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям. Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят – 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

       День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави». До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоровя в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: «30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період – перші півроку після нападу. – і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя».

   У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести.

   Цей жарт називається in den Aprill schicken – «посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів Святого Письма, сценічне зображення якого існувало у середньовіччі. Зокрема, навесні, напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа від Каяфи до Пилата, а від Пилата – до Ірода. Це дало підставу для виникнення німецької приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken — тобто «посилати кого-небудь даремно».

   У чехів і словаків теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий також у Польщі та Литві під назвою Primaprilis . Є підстави вважати, що прийшов цей звичай до Європи від римлян разом з самою назвою місяця – «апріль» і що він був частиною якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.

    Перше квітня в Україні. Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою – одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня.