Музика… Кожен, прочитавши це слово, уявив щось своє, таємне та загадкове, відоме тільки йому. Музика здатна підняти настрій, розбудити, або, навпаки, приспати. У наш час багато кому подобається її слухати, адже вона здатна за одну мить перенести нас у найпотаємніші мрії, або в найкращі та найщасливіші моменти життя. Більшість з нас полюбляє слухати так стилі музики: поп, рок, хіп-хоп, електронна музика та інші. Звичайно, кожен стиль має в собі щось особливе, але існує ще такий напрямок в музиці, як академічний спів. Він не є дуже популярним на сьогодні, але я вважаю, що це лише тому, що мало хто здатен його підкорити. Адже навчитися співати академічним голосом не так вже й легко. Тут потрібний талант, який має бути в людині від самого її народження.

    Одна з таких обдарованих (саме академічним вокалом) особистостей уже понад 10 років займається в Зразковому дитячому музичному театрі «Дзвіночок» і звати її Валерія Богомолова. Ще з малечку вона мріяла про оперну сцену й вирішила, що присвятить своє життя саме академічному співу. Завдяки своїй наполегливій праці Валерія брала участь у багатьох конкурсах різних масштабів: від міських до міжнародних. І найчастіше з конкурсів вона поверталася з перемогами. Валерія вже, на мою думку, почала досягати своєї мети, так як зараз вона навчається на вокальному відділенні Сумського вищого училища мистецтв і культури ім. Д. С. Бортнянського. А найголовніше її досягнення за час навчання  – не лише участь у Міжнародному фестивалі-конкурсі «ART Holidays», а й перемога у ньому, Лера посіла там І місце. Конкурс проходив 26-28 березня в Об’єднаних Арабських Еміратах, місті Дубаї. Про те, як Валерія переборола своє хвилювання, і які враження залишилися в неї від чарівного міста, ви можете дізнатися далі з її інтерв’ю.

   -  Хто є організаторами конкурсу?
   - Організаторами конкурсу були Шарджський університет культури та «Tessa Paradise».

   - Які були учасники? Які номінації?
   - Учасників було дуже багато. З Японії, Казахстану, Росії,  Англії та Арабських Еміратів. Конкурс мав багато номінацій, усі вони ділилися серед вокалістів, хореографів, інструменталістів та художників.

   - Що ти виконувала на конкурсі?
   - На конкурсі я виконувала дві пісні. Перша – це «Романс Єлени» Ф. Шуберта, а друга – «Через сад виноград». Я вирішила виконати народну пісню, бо хотіла довести іншим людям, що українська пісня – найкраща і наймелодійніша.

   -  Що ти відчувала, коли виступала перед зовсім іншою, не звичною тобі публікою?
   - Якщо сказати чесно, то було дуже страшно, бо в залі сиділи люди зовсім іншої національності, і ти на знаєш, як вони будуть на тебе реагувати. Хоча було дуже драйвово і весело, коли глядачі кричать тобі браво. Заради цього і потрібно жити творчім людям.

    - А чи є різниця, особисто для тебе, між українською публікою і глядачами на конкурсі?
   - Особисто для мене всі люди рівні. Я завжди своїм виступом намагаюсь робити глядачам приємно. Адже вони просто хочуть отримати задоволення від твого співу, і їм все одно, якої ти національності.

   - Чи хвилювалася ти перед виступом? Як тобі вдалося взяти себе в руки?
   - Розумієш, перед великою аудиторією хвилюватися буде кожна людина, і я не виняток. Вгамувати хвилювання мені допомогла думка про мою матусю, яка завжди за мене хвилюється і тримає кулачки, лише вона, навіть на відстані, допомагає мені зібратися й достойно представити свою країну закордоном. Саме їй я завжди присвячую свої виступи.

   -  Як ти сама оцінюєш свій виступ?
   -  Насправді спочатку мені не сподобався мій виступ. Але, кажучи вам по секрету, справжньому артисту завжди в собі щось не подобається, і тому справедливо оцінити тебе може лише професійне журі та глядачі, які нас слухають.

   - Як відбувалося нагородження на конкурсі?
   - Нагородження відбулося 28 березня в залі Шарджського університету культури. Спочатку відбувся гала-концерт, у якому брали участь переможці конкурсу, потім нам показували фільм про фестиваль, як ми виступали на конкурсних днях, а вже потім члени журі почали оголошувати результати конкурсу. Насправді, я думала, що нічого не отримаю, але коли оголосили те, що я зайняла І місце, я була дуже шокована.

   - Яке твоє загальне враження про конкурс?
    - Мені все дуже сподобалося. Це було справжнє свято для творчих людей, мені навіть не хотілося, щоб конкурс закінчувався, бо всі учасники стали для мене як рідні, немов частинка моєї родини.

   - Чи хотіла б ти ще раз взяти участь у цьому конкурсі?
   - Так, я справді хочу поїхати туди ще раз. Я вже сказала своєму таткові, що ми знову будемо збирати гроші на конкурс.

   - Яке твоє найприємніше враження про Дубаї?
   - Дубаї – це чарівне місто. Воно поглинає тебе в іншу культуру, в своє життя, і не хоче випускати. Найбільше мені сподобалися фонтани, які вміли співати. Вони змушують твоє серце зупинитися, а потім знову працювати. Це таке видовище, яке потрібно побачити в своєму житті хоч раз.

   -  Чи була ти на якихось екскурсіях? Що тобі сподобалося найбільше?
   -  Так, на екскурсіях я була. Вони перехоплювали подих. Нас возили в місто Аль-ляйн. Це місце, яке було відоме ще з V тисячоліття нашої ери. Упрограму також входило купання в термальних джерелах, температура яких – 72 градуси. Кажуть, що вони лікують людей, які навіть не можуть самі рухатись. Саме джерела вразили мене своєю силою, тож, на мою думку, не все в світі можна вилікувати ліками.

   -  Яке твоє враження про мешканців міста?  
   -  Взагалі, там дуже приємні та привітні люди, які постійно тобі посміхаються. Це надзвичайний заряд позитивних емоцій.

    -  А чи вдалось тобі з кимось подружитись в Дубаях?
   -  Звичайно. У мене з’явилися нові друзі, які залишилися в Дубаях, або поїхали до себе на батьківщину, в Японію. У Дубаях я познайомилась з хлопцем, який працював в кафешці, куди ми приходили з моєю подругою пити каву та «ловити» Інтернет. Він спочатку нам просто посміхався, а потім підійшов, щоб познайомитись, і ми обмінялися електронними адресами. Він не раз говорив, що буде сумувати за нами, і казав, щоб ми поверталися, бо він чекатиме на нас. Ось так в мене з’явився друг в Дубаях, якого я завжди буду рада бачити.

   - Що ти хотіла б побажати дітям, які займаються в Палаці дітей та юнацтва?
   - Я хочу побажати їм натхнення, великої наполегливості та віри в себе, бо без віри ви не зможете досягти своєї мрії. У кожної людини повинна бути мрія, яку вона б постійно прагнула здійснити. А найголовніше в цьому – підтримка батьків, бо без неї людина не буде віддаватися своїй справі на всі сто.

   Валерія вже не вперше доводить свою майстерність на подібних конкурсах і своїм прикладом показує те, що мрії здійснюються! Головне – вірити в себе, в свої бажання, і робити все заради їх досягнення!

Яна Метенко