Що обмежує успішність дитини

Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня,  адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.

Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я.

На зниження рівня дитячого здоров'я  впливають:

-   погіршення екологічної обстановки;

-   збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування, насиченого консервантами та барвниками;

-  шкідливий вплив електронної та радіотехніки, побутової хімії;

-  зменшення фізичних навантажень;

• "стресогенне" напружене міське життя.

Пам'ятайте:

·        Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

·        Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

·        Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

                     ·       Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.

                     ·       Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

                     ·      Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.

                     ·      Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.

                     ·      Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Советы психолога родителям будущих первоклассников.                                                                                                           Последний год перед поступлением ребенка в школу приносит много тревог его родителям. За этот достаточно долгий срок некоторые мамы и папы пытаются изучить со своим сыном или дочерью программу первого класса. Однако делать подобное ни к чему. Лучше убедиться в том, что ребенок обладает достаточной психологической зрелостью для обучения в школе.                                                                                                   Почему же так необходимо определить готовность ребенка к школе в самом начале обучения, а еще лучше – до поступления в школу? Что же такое «готовность к школе»? для чего это нужно знать родителям? Что нового возникает в жизни ребенка с того момента, как он, вооружившись ранцем и букетом цветов, отправляется в школу?

Попробуем разобраться.

1. Ребенок переходит к систематической учебной деятельности. В дошкольном возрасте ведущей деятельностью является игра. Нужно заметить, что поступление ребенка в школу не означает отказа от игр, т.к. по-прежнему значительную часть своего времени первоклассник уделяет именно им.

2. Возникают отношения «ученик - учитель». Они требуют от первоклассника принятия роли ученика, т.е. умения слушать и выполнять указания учителя.

3. Приобретается статус ученика. Школа воспринимается им как символ дальнейшего развития. А что разовьет в себе, чего достигнет, пребывая в ее стенах, - во многом зависит от нас, взрослых.

Неуспеваемость, школьные неврозы, повышенная тревожность – это результат того, что первоклассник психологически не был готов к обучению в школе.

Анкета для родителей «Готов ли ребенок к школе?»

Подсчитайте количество  высказываний, с которыми Вы согласны.

Результаты анкеты позволят Вам определить, что

следует развивать у ребенка до поступления в школу.

Хорошо ли развита у ребенка, тонкая моторика

пальцев рук.

Упражнение № 1.

       Прижать вплотную руку к столу ладонью вниз и поочередно сгибать пальцы: средний, указательный, большой, мизинец, безымянный. Выполнять поочередно каждой рукой.

Упражнение № 2.

Исходное положение описано в предыдущем упражнении, далее согнуть в кулак все пальцы кроме указательного и среднего. Упражнение называется «Победа».

Упражнение № 3.

       Исходное положение описано в предыдущем упражнении, далее согнуть в кулак все пальцы кроме указательного  и мизинца. Упражнение называется

«Бычок».

Упражнение № 4.

Зажать карандаш средним и указательным пальцами. Сгибать и разгибать эти пальцы.

Упражнение № 5.

Зажать карандаш средним и указательным пальцами. Далее выполнять упражнение так, чтобы сначала сверху оказался средний, а потом - указательный.

Упражнение № 6.

       Дайте ребенку два грецких ореха и попросите его покатать их между ладонями (пальцы прямые). Потом попросите перекатывать пальцами одной руки, вращая то  в одну, то в другую сторону.

Поняття психологічна готовність.

Вступ до школи − важливий момент у житті маленької особистості. Це зустріч із новим світом − загадковим, бажаним, цікавим і водночас непростим. Початок шкільного життя для дитини − пора великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і поразок.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання − це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Поняття готовності дитини до школи багатогранне. Воно охоплює фізіологічну, психологічну (емоційно-вольову, соціальну, інтелектуальну, мотиваційну) та педагогічну зрілість дитини. Успішне розв'язання питань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності процесу навчання, подальше професійне становлення та соціальну самореалізацію особистості багато в чому визначає те, наскільки враховують рівень фізіологічної, психологічної та педагогічної готовності дитини до шкільного навчання.

Широко й багатогранно подано психологічний підхід до розгляду готовності до шкільного навчання (Л.І. Божович, Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, A.B. Запорожець, B.C. Мухіна і багато інших). Однак, й досі, в сучасній психології немає чіткої визначеності поняття психологічної готовності до шкільного навчання. В загальному значенні, психологічна готовність до шкільного навчання − це комплексна характеристика дитини, що розкриває рівні розвитку психологічних якостей і є найважливішою передумовою для гармонійного входження дитини у нове соціальне середовище.

Зі вступом дитини до школи наступає абсолютно новий етап її життя і до цього етапу вона повинна бути достатньо підготовлена. Вона повинна бути готова виконувати серйозну діяльність, що дає їй не тільки нові права, але і покладає на неї нелегкі обов’язки. Маленький школяр в праві розраховувати на пошану тих, хто оточує його на учбових заняттях і сам зобов'язаний систематично виконувати всі завдання вчителя, поводитися відповідно до шкільних правил незалежно від того, хоче він цього в даний момент чи ні.

Сучасна школа не починає навчання з нуля. Вона розраховує на те, що діти приходять в 1 клас з достатнім колом знань і навиків, а головне − з розвиненим сприйняттям і мисленням, що дозволяє систематично спостерігати явища, що вивчаються, виділяти в них істотні особливості, міркувати і робити висновки. Це пред'являє певні вимоги до рівня розумового розвитку дитини, яка повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням, володіти самоконтролем, тощо.

З приходом в школу дитина відразу ж потрапляє в групу однолітків, які зайняті загальною серйозною справою. Це істотно відрізняє шкільну групу від групи дитячого саду. Взаємини між школярами будуються на іншій основі, ніж в дитячому саду − положення дитини в класі визначається іншими критеріями, перш за все його успіхами в навчанні для того, щоб в цих умовах зуміти ввійти в колектив, дитині необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємостосунків з іншими дітьми, розвиненим відчуттям товариства.

Легко побачити, що психологічна готовність до школи, − яку б її сторону ми не взяли, є підсумком всього передування психічного розвитку дитини, результатом всієї системи виховання і навчання в сім'ї і дитячому саду. Якості, необхідні для успішного навчання, виникають не відразу. Вони формуються поступово, починаючи буквально з моменту народження. Потрібно підкреслити значення, яке мають для формування цих якостей такі дитячі види діяльності, як гра, малювання, конструювання та ін. Адже саме в них вперше виникають суспільні мотиви поведінки, складається ієрархія мотивів, формуються і удосконалюються дії сприйняття та мислення, розвиваються взаємини між дітьми. Звичайно, це відбувається не само собою, а при постійному керівництві діяльністю дітей з боку дорослих, які передають підростаючому поколінню досвід суспільної поведінки, повідомляють необхідні знання і виробляють навики. Деякі навики можуть бути сформовані тільки в процесі систематичного навчання дошкільника на заняттях — це елементарні уміння в області учбової діяльності, достатній рівень продуктивності в пізнавальних процесах.

Таким чином, психологічна готовність дитини до навчання у школі містить:

•          радісне чекання початку навчання у школі, прийняття позиції учня;

•          вміння спілкуватися з однолітками та дорослими;

•          вміння входити до дитячого суспільства, діяти разом з іншими;

•          мати запас знань про навколишнє середовище;

•          бажання узнавати нове, допитливість;

•          вміти приводити до порядку своє робоче місце і підтримувати порядок на ньому;

•          мати елементарні учбові навички;

•          позитивне відношення до мети діяльності, прийняття її;

•          прагнення подолати труднощі навчання;

•          прагнення до досягнення результатів своєї діяльності;

•          розвиток мови, пам‘яті, мислення, образних уявлень;

•          здатність підпорядкувати мотиви, керувати своєю поведінкою;

•          формування емоційних властивостей особистості: вміння співчувати, переживати та ін.

Підготовка дітей до школи − проблема комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи − тільки один із аспектів цієї проблеми, виключно важливий і значимий. Проте і в середині цього аспекту можуть бути виділені різні підходи. Враховуючи всю різноманітність і різноплановість досліджень, які ведуться в цій сфері, можна виділити чотири основних підходи в даній проблемі.

До першого підходу можуть бути віднесені всі дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних вмінь та навичок, необхідних для навчання в школі.

Другий підхід, який можна виділити у дослідженні даної проблеми, полягає в тому, що, з однієї сторони, визначені вимоги, які ставляться до дитини школою, а з другої, досліджуються новоутворення і зміни в психіці дитини, які спостерігаються на кінець дошкільного віку.

Особливість третього підходу полягає в тому, що в роботах, які складають даний напрям, досліджується генезис окремих компонентів діяльності навчання і виявляються шляхи їх формування на спеціально організованих навчальних заняттях.

В спеціальних дослідженнях (Т.С. Комарова, А.Н. Давидчук,        Т.Н. Доронова, О.М. Анішенко і ін.) виявлено, що в дітей, які проходили експериментальне навчання (малювання, ліпка, аплікація, конструювання), сформувались такі елементи учбової діяльності, як здатність діяти за зразком, вміння слухати і виконувати інструкцію, вміння оцінювати як свою роботу, так і роботу інших дітей. Тим самим, на думку авторів, у цих дітей сформувалася психологічна готовність до шкільного навчання.

Виявленню єдиного психологічного новоутворення, присвячені роботи, які можна віднести до четвертого підходу, що є в плані проблеми психологічної готовності до школи найбільш цікавим.

Цьому підходу відповідають дослідження Д.Б.Ельконіна і Є.М.Бохорського. Гіпотеза авторів полягала в тому, що новоутворенням, в якому сконцентрована суть психологічної готовності до шкільного навчання, є здатність до підпорядкування правилам і вимогам дорослого.

В рамках четвертого підходу виконані дослідження Л.А.Венгера і Л.І.Цеханської. В них мірою і показником готовності до шкільного навчання виступило вміння дитини свідомо підкоряти свої дії заданому правилу при послідовному виконанні словесних наказів дорослого. Це вміння пов’язувалося із здатністю оволодіння загальним способом дії в ситуації задачі.

Виходячи з аналізу всього вищесказаного можна зробити висновок, що проблема психологічної готовності до школи знайшла широке відображення в психолого-педагогічній літературі. При різноманітності теоретичних підходів до її вирішення в дослідженнях мало звертається увага на їх практичну реалізацію в роботі психологічної служби. А саме ця сторона роботи є важливою на сучасному етапі розвитку системи освіти.

Компоненти психологічної готовності дитини до навчання в школі.

Гуманістична парадигма виховання та навчання розглядає дитину як зернятко в родючій землі зі своїм особливим складом здібностей, відмінностей, талантів тощо.   «Неуспішність у навчанні не є наслідком фізичних або психологічних недоліків, а є результатом уявлення про себе як людину, яка не здатна до чогось».

На думку Е. Берна кожна людина в своєму житті народжується не один раз. Перше народження – це клітинне. Друге – фізичне. Третє – психологічне, четверте – соціальне. Коли дитина йде до школи вона переживає соє четверте соціальне народження. За перші 5-6 років людина проживає життя дорослої людині від 30 до 60 років. Вступ до школи - один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Практики виділяють такі аспекти психологічної готовності - соціальну, мотиваційну, інтелектуальну та емоційно-вольову готовність до школи.

Ці структурні компоненти психологічної готовності важливі як для того, щоб навчальна діяльність дитини була успішною, так і для його якнайшвидшої адаптації до нових умов, безболісного входження в нову систему відносин.

Соціальна готовність.

Підготовка дитини до школи включає соціальну готовність, тобто формування у неї готовності до прийняття нової соціальної позиції − школяра, що має коло важливих обов'язків і прав, що займає інше, порівняно з дошкільнятами, положення в суспільстві. Ця готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самого себе.

Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу вмінь і навичок їй буде важко в школі.

При характеристиці психологічної готовності дітей до школи наголошення робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяються три сфери: відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами навчальної діяльності.

Таким чином, соціально-психологічна готовність до школи включає й формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з однокласниками, вчителями. Кожній дитині необхідно ввійти в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, поступатися в одних обставинах і не поступатися в інших. Ці якості забезпечують адаптацію до нових соціальних умов.

 До соціальної готовності відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, а також виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

Інтелектуальна готовність.

До старшого дошкільного віку, діти набувають певний кругозір, запас конкретних знань, опановують деякими раціональними здібностями обстеження зовнішніх властивостей предмета.

Дошкільникам доступне розуміння загальних зв'язків, принципів і закономірностей, що лежать в основі наукового знання. Але не слід і переоцінювати їх розумові здібності. Логічна форма мислення хоча і доступна, але ще не характерна для них: спирається на реальні дії з предметами та їх «замінниками».

Вищі форми наочно-образного мислення є підсумком інтелектуального розвитку дошкільника.

Інтелектуальна готовність до школи передбачає також формування в дитини певних умінь: уміння виділяти навчальне завдання й перетворити її в самостійну мету діяльності. Така операція вимагає від дитини здатності дивуватися та шукати причини поміченого нею подібності та відмінності предметів, їх нові властивості.

У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних дитиною знань, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. «Дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки»[ у] (К. І. Божович, 1968, с. 210). Для успішного навчання дитина повинна уміти виділяти предмет свого пізнання.

Інтелектуальна готовність дітей до навчання в школі є результатом систематичного і планомірного розумового виховання протягом усього періоду дошкільного дитинства. Готовність дитини до школи в плані розумового розвитку визначається кількома взаємопов’язаними компонентами:

1)  певним обсягом знань про навколишній світ. Це знання про навколишні предмети та їх властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їх працю, про деякі явища суспільного життя, про моральні норми поведінки тощо;

2)  деякими спеціальними знаннями та навичками, такими, як певні математичні уявлення та дії, вміння здійснювати звуковий аналіз слова, володіння елементами грамоти тощо;

3)певним рівнем розвитку пізнавальної діяльності, який має вирішальне значення для успішного навчання в початковій школі. Він характеризується певними якостями пізнавальних процесів − сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо, ступенем довільності пізнавальних процесів, тобто здатності підпорядковувати їх певній навчальній меті.

Узагальнюючи, можна говорити, що розвиток інтелектуальної готовності до навчання у школі припускає: диференційоване сприйняття, аналітичне мислення (здатність розуміти основні признаки та зв'язки між явищами, здатність відтворити зразок), раціональний підхід до дійсності (послаблення ролі фантазії), логічне запам'ятовування, інтерес до знань, процесу їх отримання за рахунок додаткових зусиль, оволодіння на слух мовою та здатність до розуміння і використовування символів, розвиток дрібних рухів руки та зорово-рухової координації.

Емоційно-вольова готовність.

До кінця старшого дошкільного віку відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити певні зусилля у разі подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти вольової дії ще недостатньо розвинені. Виділяються цілі не завжди стійкі і усвідомлені, утримання мети залежить від труднощі завдання, тривалості його виконання. Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети. Формування у дітей не боязні труднощів (прийняття їх), прагненні не пасувати перед ними, а вирішувати їх, не відмовлятися від наміченої мети при зіткненні з перешкодами допоможе дитині самостійно або з незначною допомогою долати труднощі, які виникнуть у нього в першому класі.

Вже в дошкільному віці дитина постає перед необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленої мети. Це приводить до того, що вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поводженням у цілому. Це дає підставу думати, що вже в дошкільному віці виникає воля.

Л.С.Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у соціальній обумовленості волі відводив його мовному спілкуванню з дорослими. У генетичному плані Л.С.Виготський (Мухіна         В. С. Дитяча психологія), розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім засвоюючи практично зміст вимог дорослих, вона поступово починає за допомогою власної мови регулювати свою поведінку (Дубровіна І. В. Практикум по віковій і педагогічній психології,) роблячи тим самим істотний крок вперед по шляху вольового розвитку.

Поява визначеної вольової спрямованості, висування на перший план групи мотивів, що стають для дитини найбільш важливими, веде до того, що керуючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо домагається поставленої мети, не піддаючись відволікаючому впливу. Вона поступово опановує умінням підкоряти свої дії мотивам, що значно вилучені від мети дії, зокрема, мотивам суспільного характеру. У неї з'являється рівень цілеспрямованості, типовий для дошкільника.

Мотиваційна готовність.

У роботах Л. В. Божович виділяє кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання в школі. Серед них яскраво виділяється певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння.

У старшому дошкільному віці в дітей з'являються нові мотиви, які мають істотний вплив на поведінку. Це, насамперед мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути схожими на них. Діти цікавляться новими для них видами діяльності: іграми, конструюванням, працею і т. д. (тобто діяльність залишається тією ж, але здійснюється вона з різноманітними ускладненнями).

Ще одна важлива група мотивів - встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими в сім'ї та школі. Це робить дитину особливо чутливою до оцінок педагога, батьків, викликає небажання виконувати їх вимоги, правила, встановлені ними.

Мотивом діяльності нерідко виступають мотиви особистих досягнень, самолюбство самоповагу. Вони проявляються в претензіях дітей на головні ролі в іграх, на роль відмінника в школі, образи дитини або радості при досягненні успіхів у нелегкій справі, визнання достоїнств, а часом і в приписуванні собі не існуючих поки якостей, в примхах. На підставі прагнення до самоствердження у дітей виникає і змагальний мотив − виграти, перемогти, бути краще інших.

Але необхідно пам'ятати, що під «психологічною готовністю до школи» розуміють не окремі знання й уміння, а їх певний набір у якому присутні всі основні елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Підводячи підсумок, перелічимо компоненти психологічної готовності дитини до навчання в школі, психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність: мотиваційна, інтелектуальна, емоційно-вольова і соціальна.