Не вистачить сили і слів, щоб молитись… Заледве, Як пам’ять торкнеться стежинок жовтневим дощем,
Душа відгукнеться плачем журавлиним і небом:
"… та як же без тебе?...
Без тебе…
… Не віриться ще…
(Л. Калиновська)
Кажуть, осінь – меланхолійна пора… Час відносного спокою, інколи суму, а найчастіше – теплих спогадів, що наче ранковий серпанок обвивають тебе від самої маківки і аж до кінчиків пальців. Інколи цей серпанок теплий, коли згадуєш літо чи власні перемоги та невдачі, а часом – стискаючий, такий, від якого з’являються «
... Дивитися далі »
Не вистачить сили і слів, щоб молитись… Заледве,
